Четвертий збір приймає Криворівня

   

  Вірні своїй традиції відзначати  річницю прибуття в Чорнобильську зону воїни Івано-Франківського протипожежного батальйону, 16 - 18 липня провели  свій черговий четвертий збір на  теренах Гуцульщини. І розпочали його,як завше, екстремальним заходом. Цього разу обрали найскладніший маршрут , вирішивши  дістатися вершини гори Піп Іван. На жаль,сміливців виявилося  не багато -  «чортова дюжина». .  Наймолодшому  учаснику походу виповнилося  шість років,а найстаршому – 73

      Опівдні, 16 липня, з Івано-Франківська  маршрутним  автобусом   дісталися  села Ільці.  Наш побратим - верховинець Дмитро Петрів-, котрий взявся  за провідника, замовив  вантажівку,у кузові якої дісталися  Дземброні дорогою,що   петляла вздовж ріки Чорний Черемош .                                    

     Мальовниче село проглядалося мов на  долоні  на схилах гір Косарище та Степанець. На його околиці  вирішили «підзаправитись». І в дорогу…

   Крута гірська стежина   простелилася у бік гори Смотрич. Згодом дісталися полонини.  Невдовзі перед нами постала кошара.  Наш супровідник  навідався до місцевих пастухів,щоб запастися   справжнім  гірським долинним сиром. За кошарою з гір стікав струмок.

Освіжилися…  Плентаємося все вище та вище. Діставшись галявини, вирішили  на ній  облаштувати нічліг.  Розбили намети. А далі взялися за дрова. Хлопчаки з радісними вигуками  почали   грибне полювання. Молодесенькі щираки (білі гриби) здавалося щойно  вихлюпнулися з- під моху,причаївшись  на окраїні  лісу   невеликими сімейками.       

Закоренілий лісоруб Петрів  хвацькувато з допомогою  свіжої смоли  розпалив  багаття. Вечеря була не лише  із супом зі свіжих грибів та  чаєм з гірських трав… Літній погожий вечір,хоч дещо і холоднуватий, не  спонукав до сну,оскільки  за справу цікавого оповідача  взявся Микола Романів. Регіт і  зойки  ще довго луною  блукали поміж горами…

    Скупі сніданки після  освіжаючого   місцевого гірського джерела  налаштовували на нелегку  дорогу через відріг Смотрича Вухатий Камінь. Стежка петляла між  задиркуватим корінням ялин, прихованим за  великими кам’яними глибами.

Давалися взнаки зарослі  кущів, гіляки яких спонукали  до надзвичайної обережності. Клопоту додавало гострювате і омите ранковими росами каміння. Незручності  позначилися  на сімейній парі Павлюків.  Діставшись  невеличкого  водоспаду,Оксана  вирішила  далі не йти. Різкий  біль в ногах  переміг спрагу  пізнання.

 Попереду височіли скальні виходи Вухатого Каменю, прозвані  туристами «церквами»,котрі служили нам  орієнтирами.  Рахунок скалам,які нам доводилося долати, втратили  швидко,милуючись  краєвидами та облапуючи  гіляки  жерепу. Дещо запотілі від долання скель невдовзі дісталися  хребта Смотрича, звідки  спустились на сідло. Вражало  різнотрав’я, де панували деревій,кущики ялівця звичайного,стокротка та інша ,притиснута до землі зелень, характерна для  субальпійських лугів.

Нашу увагу привернули приземкуваті  дзвіночки, виринаючи  раз-по-раз із різнотрав’я.  Надибали полянки із стиглими  чорницями,котрі  дещо  сповільнювали нашу ходу, збагачуючи нас  солодким  і ароматним  соком ягід.

   

 Чорногірський  хребет  дарував нам дещо  пологіші схили,але доводилося  обходити кам’яні  глиби  загадкових форм,що  виринали щоразу поперек нашому  шляху.  Снаги  нам додавали хіба що   джерела,що виривалися з під кам’яних  глиб,даруючи нам  свіжу прохолоду.

     За  звивистою і  дещо  крутішою стежиною  замаячіла,окутана густим туманом,  грандіозна  кам’яна  споруда обсерваторії,що  нібито коронувала вершину  гори Піп Іван.  Близькість  досягнення  точки повернення   додало нам сил і впевненості.

З вершини гори   у всій красі проглядався Чорногірський хребет з вершинами Менчул (1998 м.),Бребенскул (2036 м.) Томнатік (2018 м.), а між ними  панував конус  Говерли,нами уже подоланий  позаторік.  Додавав страху  величезний обрив  на  сході вершини… Пелена густого сірого   туману  закрила   нам  долину Білої Тиси, вершини  Петроса, Зграйки та Шуряка…

За молитвою біля  місцевої каплички занурилися у спогади Чорнобильських буднів, просячи  Божої милості  для себе  та   65 наших побратимів,що полишили  цей світ  за минулі  після аварійні 27 років.

  

 Зворотній шлях долали дещо швидше, але  він видався  не легшим,а місцями навіть  труднішим через свою  крутизну.  Вісім з половиною годин подорожі закарбуються надовго  у нашій пам’яті  звивистими стежинами,важкими підйомами та  небезпечними спусками, високими горбами скель,розмаїттям  природи,дзюрчанням  гірських струмків, величавістю вершин та  схил  Карпат… 

      Ночівлю провели   на звиклій і улюбленій поляні. По ранковій росі  дісталися Дземброні, де  нас зустрів пан Петро. Замовленим загодя автобусом, дісталися Криворівні , де  «здалися» сільському голові  Василю Зеленчуку.

У програмі  нашого перебування під першим номером значилася  місцева церква Різдва Пресвятої Богородиці. Під її куполом ,спорудженим у далекому 1719 році, отець Іван  провів заупокійну службу за  65 нашими побратимами,в числі  з верховинцями Сергієм Ілюком та  Святославом Жикаляком .

Опісля  були  цікаві  оповіді щирого  господаря села  про його історію,цікавих  бувальців  цієї невмирущої і принадної перлини Гуцульщини. 

Ярослав Олійник,учасник походу.