Виктор Гайдак презентует новый проект

ВНИМАНИЕ !

Новый проект Виктора Гайдака

 До Управління Пенсійного фонду України в
Лозівському району Харківської області
Хромова Леоніда Васильовича
Вул. Бр. Сердюк, буд. 10; смт. Панютине;
Лозівського району, Харківської області; 64660;
інваліда ІІІ групи ЧАЄС

ЗАЯВА.

В листопаді 2011 року Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківській області (надалі УПФ) провело перерахунок належної мені, як ліквідатору аварії на ЧАЕС державної пенсії.

 

В результаті замість належної державної пенсії, як ліквідатору аварії на ЧАЕС 1986 року, який втратив здоров’я та працездатність внаслідок дії радіації, я став отримувати соціальні пенсії. Це неправомірно та незаконно.

Відповідно до статті 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення» я маю право вимагати проведення відповідного перерахунку за весь минулий час, починаючи з дати введення закону до дії (01.04.1992 рік) та дати встановлення мені втрати працездатності.

Зобов’язання державних органів компенсувати мені втрату працездатності внаслідок дії радіації (іонізуючого випромінювання) в вигляді сплати відповідної державної пенсії, передбачена статтею 13 Закону № 796-ХІІ. В цій статті держава взяла на себе відповідальність за завдану шкоду та зобов’язалася відшкодувати її.

Ці зобов’язання держави в подальшому не можуть бути меншими ніж діюча в Україні на момент прийняття закону постанова Ради Міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, яка визначила та ввела в дію з 01.01.1985 року Правила відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням ними трудових обов’язків.

На той час ці гарантії держави базувалися на статті 38 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (надалі – УРСР), Кодексі законів про працю Української РСР (стаття 94) та міжнародних договорах, ратифікованих УРСР – Конвенції «Про захист заробітної плати» (стаття 1) та Конвенції про захист працівників від іонізуючої радіації.

Відповідно цього, українська держава гарантувала мені не тільки високу оплату праці безпосередньо за ліквідацію аварію на Чорнобильській станції, але й надала гарантії на гідне та забезпеченого життя в разі пошкодження мого здоров’я від дії радіації, значної втрати працездатності, яка унеможливить в подальшому вести повноцінне життя.

Держава взяла на себе зобов’язання в разі каліцтва при виконанні особливо важливого урядового завдання в зоні аварії на ЧАЕС сплачувати мені державну пенсію в розмірі частини виплат за роботу по ліквідації аварії, який буде дорівнювати проценту втрати працездатності.

Враховуючи, що на державному рівні реалізацію зобов’язань держави по нарахуванню та сплаті належної мені державної пенсії, як компенсації втрати частини працездатності, покладено на Пенсійний фонд України, який надав відповідні повноваження УПФ (Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах № 8-2 від 30.04.2002, зі змінами – далі Положення), то я звертаюся до УПФ з   ВИМОГОЮ

привести належну мені державну пенсію в відповідність до діючого законодавства та провести відповідний перерахунок сплачуваних мені пенсій починаючи з моменту встановлення мені державної пенсії по втраті працездатності внаслідок дії радіації.
Відповідь бажаю отримати особисто.

27 грудня 2013 року _________ Хромов Л.В.

До Лозівського міськрайонного суду Харківської області

Позивач:      Хромов Леонід Васильович
Вул. Бр. Сердюк, буд. 10; смт. Панютине; Лозівського району,
Харківської області; 64660; тел., е-mail не має
інвалід ІІІ групи ЧАЄС

Відповідач:Управління Пенсійного фонду України в Лозівському
районі Харківської області; Код ЄДРПОУ 22681992
мікрорайон 4, б. 73; м. Лозова Харківської області, 64606
Тел.: 05745 53900; е-mail: lozpfu@pisem.net

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
про оскарження дій суб’єкта владних повноважень

Я, Хромов Леонід Васильович, з 19 по 31 липня 1986 року приймав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції, виконуючи рятівні роботи по дезактивації автомобільних шляхів в Прип’ятській особливій (прифронтовій) зоні, яка входила до складу 30 кілометрової зони (надалі – Зона) на автоцистерні. Цей факт встановлено судом рішеннями по справам № 2-910 від 18.08.1993 року (набрало законної сили 28.08.1993 року, копія надається) та № 820/4193/13-а від 06.08.2013 року (Зареєстровано в Єдиному реєстрі під № 32977707, набрало законної сили 20.08.2013 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/32977707).

З квітня 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області (надалі УПФ) протиправно, всупереч Конституції України, припинило сплачувати належні мені пенсії, як ліквідатору аварії на ЧАЕС 1986 року, який втратив здоров’я та працездатність внаслідок дії радіації.

В листопаді 2013 року я отримав листа УПФ № 213/х-6 від 16.10.2013 року, з якого дізнався, що УПФ не рахує за можливим нараховувати мені пенсію в відповідності до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ (надалі Закон № 796-ХІІ).

Але, зобов’язання державних органів компенсувати втрату мною працездатності внаслідок дії радіації (іонізуючого випромінювання), яка передбачена статтею 13 Закон № 796-ХІІ, не передбачають такої відмови.

В цій статті держава взяла на себе відповідальність за завдану шкоду та зобов’язалася відшкодувати її.

Ці зобов’язання держави в подальшому не можуть бути меншими ніж діюча в Україні на момент прийняття закону постанова Ради Міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, яка визначила та ввела в дію з 01.01.1985 року Правила відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням ними трудових обов’язків.

На той час ці гарантії держави базувалися на статті 38 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (надалі – УРСР), Кодексі законів про працю Української РСР (стаття 94) та міжнародних договорах, ратифікованих УРСР – Конвенції «Про захист заробітної плати» (стаття 1) та Конвенції про захист працівників від іонізуючої радіації.

Відповідно цього, українська держава гарантувала мені не тільки високу оплату праці безпосередньо за ліквідацію аварію на Чорнобильській станції, але й надала гарантії на гідне та забезпеченого життя в разі пошкодження мого здоров’я від дії радіації, значної втрати працездатності, яка унеможливить в подальшому вести повноцінне життя.

Держава взяла на себе зобов’язання в разі каліцтва при виконанні особливо важливого урядового завдання в зоні аварії на ЧАЕС сплачувати мені державну пенсію в розмірі частини виплат за роботу по ліквідації аварії, який буде дорівнювати проценту втрати працездатності.

Враховуючи, що на державному рівні реалізацію зобов’язань держави по нарахуванню та сплаті належної мені державної пенсії, як компенсації втрати частини працездатності, покладено на Пенсійний фонд України, який надав відповідні повноваження УПФ (Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах № 8-2 від 30.04.2002, зі змінами – далі Положення), то я звернувся до УПФ і станом на сьогодення не можу добитися від УПФ законного розміру нарахування та сплати належної мені державної пенсії.

Мої пояснення: Підпунктом 4 пункту 2.1 Положення УПФ зобов’язано забезпечувати своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплати належних мені пенсії. Пунктами 1.2 та 2.5 Положення встановлено, що УПФ у своїй діяльності керуються Конституцією України і зобов’язане у процесі своєї діяльності суворо додержуватися чинного законодавства, законних інтересів громадян.

Відповідно до статті 8 Конституції України (до того на положеннях Конституційного Договору 1995 року, стаття 1), в Україні діє принцип верховенства права.

Верховенство права базується на доктрині Алберта Вен Дайсі, сформованій ще в 1885 році, яка визначила, що права та свободи людини не є наслідком проголошених в офіційному документі гарантій держави визнання цих прав та свобод, а навпаки, сама держава, усі її законодавчі, виконавчі та судові органи існують тільки для забезпечення реалізації цих прав та свобод людини.

Стаття 6 Конституції України зобов’язує органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією України межах.

Межи Конституції України не надають можливості жодному органу державної влади порушувати вже існуючі права та свободи людини, особливо це стосується деліктних відносин.
Як видно з відповіді УПФ, в відношенні нарахування та сплати належної мені державної пенсії воно застосовує постанову Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 року (надалі – постанова № 1210), з використанням якихось листів, роз’яснень, актів зустрічних перевірок, тощо.

УПФ неправомірно рахує, що це все підлягає застосуванню при нарахуванні та виплаті належної мені державної пенсії за шкоду заподіяну втратою працездатності під час ліквідування аварії на ЧАЕС.

Це неправомірно, бо після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року по справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення“ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» офіційно встановлено, що статті 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ носять соціальний характер і не можуть регулювати ні порядку ні розміру державної пенсії за втрату працездатності ліквідаторами аварії на ЧАЕС від дії радіації, бо ці відношення є деліктними, а не соціальними.

Таким чином УПФ повинен був нараховувати та сплачувати належну мені державну пенсію за шкоду заподіяну втратою працездатності під час ліквідування аварії на ЧАЕС в розмірі та порядку встановленому чинним на цей час законодавством, але не порушуючи зобов’язань держави станом на їх визнання та вже існуючих моїх прав на таку пенсію.

Право:

1. Право отримувати державну пенсію по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС визначене Постановою Президії Верховної Ради СРСР № 524-156 від 07.05.1986 року «Об условиях оплаты труда и материального обеспечения работников предприятий и организаций зоны Чернобыльской атомной электростанции», яка в пункті 10 визначила:

10. Установить, что пенсии по инвалидности, наступившей вследствие увечья или заболевания, вызванного аварией на Чернобыльской АЭС, а также пенсии по случаю потери кормильца вследствие этих причин назначаются в порядке, предусмотренном действующим законодательством в случае трудового увечья или профессионального заболевания.

При этом пенсии устанавливаются в размере возмещения фактического ущерба, определяемого в соответствии с Правилами, утвержденными постановлением Совета Министров СССР от 3 июля 1984 г. № 690, но не ниже размеров, предусмотренных Законом о государственных пенсиях».

2. Постанова Ради Міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, яка визначила та ввела в дію з 01.01.1985 року Правила відшкодування підприємствами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням ними трудових обов’язків, встановила наступний порядок:

«2. Возмещение ущерба состоит в выплате потерпевшему денежных сумм в размере заработка (или соответствующей его части), которого он лишился вследствие утраты трудоспособности или снижения ее.

7. Размер возмещения ущерба, связанного с потерей потерпевшим прежнего заработка или уменьшением его в связи с трудовым увечьем, определяется в процентах к этому заработку, соответствующих степени утраты им профессиональной трудоспособности.

13. Если ко времени обращения за возмещением ущерба не сохранились документы о фактическом заработке потерпевшего до получения трудового увечья, то размер возмещения ущерба исчисляется исходя из действующей на момент обращения тарифной ставки (оклада) по работе, которую выполнял потерпевший».

3. Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР № 13 від 05.09.1986 року «О судебной практике по делам о возмещении вреда, причиненного повреждением здоровья» в пунктах 13, 15 та 23 додатково роз’яснила:

«15. Судам слід виходити з того, що відшкодування шкоди потерпілому полягає у виплаті грошових сум у розмірі заробітку (або його частини), якого він втратив внаслідок повної або часткової втрати професійної працездатності.

23. Відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я складається із щомісячних платежів, що підлягають виплаті до зазначеного в медичному експертному висновку строку повторного огляду або довічно.

13. Якщо до часу звернення за відшкодуванням шкоди не збереглися документи про фактичний заробіток потерпілого до одержання трудового каліцтва, то розмір відшкодування збитку обчислюється виходячи з діючої на момент ушкодження здоров’я тарифної ставки (окладу) по роботі, яку виконував потерпілий».

Висновок до пунктів 1-3: Діюче законодавство визначає державну пенсію за ушкодження здоров’я, втрату працездатності ліквідаторам аварії на ЧАЕС у виплаті щомісячних платежів грошових сум у розмірі заробітку (або його частини), якого він втратив внаслідок повної або часткової втрати професійної працездатності, виходячи із розміру тарифної ставки (окладу) по роботі, яку виконував потерпілий.

4. В УРСР, як і в СРСР в цілому, станом на 1986 році законодавство, яке регулювало нормування праці в умовах впливу іонізуючого випромінювання визначали: Конвенція про захист працівників від іонізуючої радіації 1960 року (надалі — Конвенція 1960 року), рекомендації Міжнародної комісії по захисту від радіоактивного опромінення (надалі – МКРЗ або ICRP), Норми радіаційної безпеки (НРБ-76), Основных санитарных правил работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизирующего излучения (ОСП – 72/80), Розділу XLI (Праця з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання) Списку производств, цехов, профессий и должностей с вредными условиями труда, работа в которых дает право на дополнительный отпуск и сокращенный рабочий день» затверджений постановою Госкомтруда СРСР и Президії ВЦСПС № 298/П-22 від 25.10.74 року (зі змінами).

Пояснення: Всякі види діяльності людини, в яких можливий вплив іонізуючого випромінювання, регламентуються Конвенцію про захист працівників від іонізуючої радіації 1960 року (надалі — Конвенція 1960 року), яку УРСР ще 19.06.68 року ратифікувала без застережень.

Стаття 2 цієї Конвенції регламентує застосування її норм і правил на всі види діяльності, що спричиняють вплив іонізуючої радіації на працівників у процесі їхньої роботи.

Стаття 6 встановлює, що для різних категорій працівників встановлюються різні максимально допустимі дози іонізуючої радіації, котрі можуть випромінюватися зовнішніми чи внутрішніми по відношенню до організму джерелами, і максимально допустимі кількості радіоактивних речовин, які можуть потрапляти до організму.

Частина 4 Рекомендацій (регламенту Конвенції 1960 року) визначає, що рівні іонізуючого випромінювання, передбачені у статтях Конвенції 1960 року встановлюються на підставі чисельних значень, рекомендованих Міжнародною комісією по захисту від радіоактивного опромінення (надалі – МКРЗ або ICRP).

МКРЗ визначає та оприлюднює відповідні норми: для фахівців, які працюють в шкідливих умовах, для працівників які не є фахівцями, але можуть зазнати впливу іонізуючого опромінювання та населення.

Безпосередньо у 1985 році були оприлюднені норми (ICRP, 1985), які знизили допустимий рівень опромінювання для населення з 5 мілізіверт (0,5 бер) до 1 мілізіверта (0,1 бер) на рік.

До 1990 року, починаючи з 1956 року (ICRP, 1957) діяли норми, які встановили контрольні нормативи для фахівців, зайнятих на роботах з дією іонізуючого випромінювання, допустимий недільний рівень опромінювання на межі в 1 мілізіверт (0,1 бер), для працівників – не фахівців, цей норматив був 0,1 мілізіверт в неділю.

Праця за межею 1 мілізіверта (дорівнює 0,1 рентгену, або 0,1 бер) в неділю допускалася тільки в аварійних умовах для рятування людей та запобігання значним людським жертвам.

Ці нормативи застосовані в діючих в УРСР в 1986 році обов’язкових для виконання НРБ — 76 та ОСП – 72/80. Обидва ці документа встановлювали граничну межу переопромінювання для фахівців в 5 бер (рентген) на рік, виходячи з нормативу праці в шкідливих умовах 1700 годин на рік, та 0,5 бер на рік для працівників – не фахівців, з розрахунку знаходження в полях дії іонізуючого випромінювання 2000 годин на рік.

Відповідно до рекомендацій МКРЗ в УРСР діяв «Список производств, цехов, профессий и должностей с вредными условиями труда, работа в которых дает право на дополнительный отпуск и сокращенный рабочий день» затверджений постановою Госкомтруда СРСР и Президії ВЦСПС № 298/П-22 від 25.10.74 року (зі змінами).

Розділ XLI цього списку (Праця з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання) чітко регламентувала працю в умовах іонізуючого випромінювання. Так для різних категорій працівників робочий день був обмежений 4 – 6 годинами із розрахунку максимально допустимої потужності випромінювання на рівні 0,1 бер в неділю.

Висновок: Як відомо (наприклад рішення Урядової комісії від 07.08.1986 року) в зоні м. Прип’ять, та й 3 зони небезпеки взагалі, в липні 1986 року, рівень іонізуючого випромінювання значно перевищував позначку 100 мілірентген на годину (100 мілірентген дорівнює 0,1 бер), тобто в цій зоні людина могла знаходитися не більше 1 години в неділю. Тому умови, в яких я виконував спеціальне урядове завдання в липні 1986 року були надзвичайні і прирівнювати їх навіть до небезпечних (не мовлячи вже про шкідливі) є неправомірним.

5. В УРСР, як і в СРСР в цілому, станом на 1986 році законодавство, яке регулювало оплату праці в умовах впливу іонізуючого випромінювання визначали: Конвенція про захист працівників від іонізуючої радіації 1960 року, Конвенції про захист заробітної плати (Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 р., введена в дію в УРСР 04.08.1961 року), Розпорядження Ради Міністрів СРСР № 964 рс від 17 травня 1986 року «Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати», Постанови Ради Міністрів УРСР № 207 – 7 від 10.06.1986 року «Об условиях оплаты труда и материального обеспечения работников предприятий, организаций и учреждений, занятых на работах, связанных с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС и предотвращением загрязнения окружающей среды», Постанови Ради Міністрів СРСР від 19 липня 1986 року № ПП-12574.

Пояснення: УПФ рахує, що розмір державної пенсії за втрату працездатності потрібно обраховувати виходячи із збереженої зарплати по місту основної роботи, без врахування характеру та специфіки рятівних робот. А гроші, які я безпосередньо отримав від командування оперативної групи МО СРСР рахувати як одноразову винагороду і не включати до розрахунку пенсії. Це неправомірно.

Підставою так вважати для мене є те, що Чорнобильська катастрофа не застала мене під час повсякденної праці в зоні Чорнобильської АЕС – я був спеціально запрошений для виконання особливо важливого та небезпечного урядового завдання з іншої місцевості. Саме рівень моїх професійних навиків, досвід роботи, стан здоров’я – все це було конче необхідним державі на той час. Саме ці обставини, а також сама зона аварії — огороджена по периметру колючим дротом, жорстка пропускна система всередині зони, введена військовими, надають мені право стверджувати, що я виконував особливо важливе та небезпечне урядове завдання. Це разове завдання, як і разова оплата за нього, яка усіма вищеперерахованими постановами уряду встановлювалася в розмірі 1 тисячі рублів СРСР.

Є правомірним, враховуючи норми Конституції УРСР, відповідні постанови керівництва, уряду

держави, що я, виконавши особливо важливу роботу для безпеки країни, в разі каліцтва пов’язаного з цією роботою, повинен отримувати пенсію, як відшкодування втрати працездатності і можливості заробляти в подальшому собі на життя, в розмірі частини виплат саме за ту роботу, на якій я втратив працездатність.

Саме із цієї однієї тисячі рублів СРСР потрібно розраховувати належні мені пенсії.

Це базується на Конвенції про захист заробітної плати (Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 р., введена в дію в УРСР 04.08.1961), яка в статті 1 вимагає включати до «Заробітної плати», незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано».

Станом на сьогодення держава знищила всі можливі відомості про фактичну оплату моєї праці при виконанні урядового завдання в зоні аварії на ЧАЕС, але це проблеми самої держави, бо діючим на той час законодавством не передбачено можливості отримання копій цих відомостей безпосередньо працівником, як і необхідності їх зберігання. Відомості, які містяться по основному місцю роботи, включають тільки збережену гарантовану оплату, яка не має ніякого відношення до оплати праці в зоні аварії.

Але законодавство в моєму випадку передбачає якщо до часу звернення за відшкодуванням шкоди не збереглися документи про фактичний заробіток потерпілого до одержання трудового каліцтва, то розмір відшкодування збитку обчислюється виходячи з діючої на момент ушкодження здоров’я тарифної ставки (окладу) по роботі, яку виконував потерпілий (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР № 13 від 05.09.1986 року).

Сплачувані урядовою комісією, військовими кошти були фактичною оплатою роботи в зоні аварії, ця оплата знаходилася в розмірі до 1000 рублів СРСР на день. Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 р. № 964 голові Урядової комісії було надано право виплачувати працівникам винагороду за виконання особливо важливих і відповідальних робіт в залежності від небезпеки їх проведення в розмірі до 1000 рублів СРСР на день.

Також відомо, що Постановою Ради Міністрів СРСР від 19 липня 1986 року № ПП-12574 Головнокомандуючому військами Південно-Західного напрямку МО СРСР надано право сплачувати заробітну плату учасникам ліквідації аварії в розмірах передбачених розпорядженням № 964. Повсякденні для Зони аварії випадки, коли ліквідатори знаходилися в зоні аварії ЧАЕС півтори – дві хвилини (дах 3 блоку ЧАЕС), після чого отримували 1000 рублів СРСР і їхали з зони, так як перебирали всі можливі норми переопромінювання.

Як видно з листів – роз’яснень 1989 — 2001 року, хтось ці виплати вважає за необхідне виключити з розміру заробітної плати, але це заборонено Конвенцією про захист заробітної плати (Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30.06.1961 р., введена в дію в УРСР 04.08.1961), яка в статті 1 вимагає враховувати, що «Заробітна плата» включає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано».

Більше того, про те, що ці кошти повинні бути враховані при нарахуванні належних нам пенсій свідчить розпорядження № 301-р Кабінету міністрів України від 09.06.1997 року «Про порядок обчислення пенсії військовослужбовцям із числа особового складу МВС, які брали участь у гасінні пожежі та охороні Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року», цитата:

«перерахувати розмір пенсій цим військовослужбовцям із зазначеного заробітку, обчисленого в такому порядку:

• грошове утримання з розрахунку посадових окладів і окладів за спеціальними званнями у кратних розмірах за 26 квітня 1986 р. збільшується на розмір премії, що була виплачена за гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Отримана сума множиться на 30 календарних днів. До одержаного умовного місячного заробітку додається надбавка за вислугу років» — кінець цитати.

Як відомо, пожежники отримали за 26.04.1986 року ту ж 1000 рублів СРСР.

Я вважаю, що моє завдання в зоні аварії не відрізнялася від праці пожежників ні важливістю, ні невідкладністю, ні ризиком переопромінювання.

Таким чином є законним та правомірним вимагати від держави в особі УПФ нараховувати та виплачувати належну мені державну пенсію, як компенсацію від втрати працездатності, із суми доведеного до місячного заробітку в 30 000 рублів СРСР, без всяких обмежень.

З урахуванням всього вищенаведеного,

ПРОШУ СУД:

1. Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області, який незаконно не нараховує та виплачує мені державну пенсії, як компенсації втрати працездатності.

2. Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області нараховувати та сплачувати належну мені державну пенсію, як компенсацію втрати працездатності, виходячи з розміру 30 000 рублів СРСР.

3. Відшкодувати мені матеріальну та моральну шкоду, розмір яких буде остаточно уточнено на попередньому засіданні.

4. Проводити судовий розгляд з обов’язковою моєю, або мого представника, участю.

Додатки:
1. Копія відповіді УПФ – 2 екз.
2. Копія паспорту з кодом – 2 екз.
3. Рішення суду по справі № 2-91 від 18.08.1993 року – 2 екз..
4. Рішення суду по справі № 820/4193/13-а від 06.08.2013 року.
5. Копія посвідчення ЧАЕС 1 категорії – 2 екз.

24.12.2013 року     Хромов Л.В.

Источник: http://www.chernobyl.kh.ua/