Обращение к премьер-министру Украины Н.Я. Азарову от эвакуированных из зоны Чернобыльской катастрофы,проживающих в Ивано-Франковске

Прем’єр-міністру України

  М.Я.Азарову

  вул. Грушевського, 12/2

м. Київ, 01008

Евакуйованих із м. Прип’ять

у 1986 році

  мешканців м. Івано-Франківськ 

Ми, евакуйовані із зони відчуження, вже вкотре звертаємося до Вас, і просимо, з розумінням віднестися до наших проблем. Перш за все нам образливо чути, коли працівники Міністерства соціальної політики, які повинні нас захищати, відносять нас до «інших»,  коли державні службовці називають нас «якісь евакуйовані». Ми хочемо сказати, що ми не «інші» і не «якісь евакуйовані». Ми, евакуйовані із епіцентру ядерного вибуху.

Населення міста Прип’ять після вибуху атомного реактору на ЧАЕС, майже дві доби перебувало в зоні інтенсивного радіонуклідного забруднення. Радіоактивні речовини, а це ізотопи урану, плутонію, йоду-131, цезію-134, цезію-137, стронцію-90, знаходилися у формі аерозолів,   надходили в наш організм при диханні  та були одним з основних джерел опромінення дорослих і дітей міста Прип’ять, яке знаходиться в двох кілометрах від пошкодженого реактора. Не дивлячись на це, ні 26, ні 27 квітня нас не попередили про існуючу небезпеку і не дали ніяких рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного опромінення.

 Як розцінити безвідповідальність, проявлену до всіх дітей, коли майже півтори  доби до евакуації не оголошували про небезпеку, не забороняли дітям бігати і гратися на вулиці.?

    Крім того, нас евакуювали не у чисту зону, а у Поліський район, куда, вслід за нами, посунула радіаційна хмара та з якого, трохи пізніше, були відселені люди.

         Внаслідок приховування правдивої інформації про серйозність аварії, та масштабів радіаційного забруднення, ми та наші діти хворі і багатьох, на жаль, вже немає в живих. З кожним роком, з моменту аварії, збільшуються показники захворювань ендокринної системи, онкозахворювань, хвороб системи кровообігу, серцево-судинних захворювань, органів дихання як у ліквідаторів так і в евакуйованих,  відселених та жителів забруднених територій. З кожним роком евакуйованих стає все менше.

    Сьогодні держава нічого не робить для того, щоб ситуація поліпшилася, не захищає нас та наше молоде покоління, яке постраждало найбільше. Маємо на увазі евакуйованих, які в момент аварії були дітьми.

    У 1991 році Верховна Рада України прийняла Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Відповідно до ст. 13 Закону держава  бере  на  себе  відповідальність  за  завдану  шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:

     1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

     2)  втрату  годувальника,  якщо  його  смерть  пов'язана    з Чорнобильською катастрофою;

     3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї  у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до  цього  Закону та інших актів законодавства України.

     На державу  покладаються також зобов'язання щодо  своєчасного медичного  обстеження,  лікування  і  визначення  доз  опромінення учасників ліквідації наслідків аварії  на  Чорнобильській  АЕС  та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

     На жаль, сьогодні, майже нічого, передбаченого статтею 13 Закону не виконується. 

         Постановою КМУ №1210 з 01.07 2012 року, яка до речі, викликала соціальну напругу не тільки серед евакуйованих, а і серед ліквідаторів, передбачена пенсія евакуйованим у таких розмірах: інвалідам І групи - 1569,84 грн., II групи - 1257,56 грн., III групи - 995,92 грн. Пенсія евакуйованих 2 категорії, після виникнення права на державну пенсію, також не перевищує 1000грн. Невже Ви вважаєте, що саме стільки коштує втрачене  наше здоров’я, наші інсульти, інфаркти, діабети, прооперовані щитовидні залози, катаракти, онкозахворювання і т.д.?

З таким розміром пенсії вижити неможливо. Евакуйовані доведені до відчаю, так як кожного дня стоять перед вибором: купити ліки чи хліба.

     Відповідно до абз.2 п.2 ст 14 ЗУ «Про статус і соціальний захист громавдян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,  належать особи, які працювали у зоні відчуження – з моменту аварії до 1 липня 1986 року хоча б один день. Ми ж перебували на відстані двох кілометрів від пошкодженого реактора майже два дні в перші дні аварії, а сьогодні ми «інші». Разом з тим, ми хочемо наголосити, що ми з великою повагою та вдячністю ставимося до всіх ліквідаторів, незалежно від того чи він працював 1 день, чи 1 рік, бо завдяки їм, і ми в тому числі, сьогодні ще живі.

    Також. нам образливо, що держава прислухається тільки до пропозицій ліквідаторів, та тільки із представників ліквідаторів створюють робочі групи на яких обговорюються питання, які стосуються тільки ліквідаторів. А є ще  евакуйовані, переселенці, та такі, що проживають  на забруднених територіях. Вважаємо, що на таких зустрічах повинні бути присутні всі категорії постраждалих.

      Тому ми наполягаємо на зустрічі  з представниками від евакуйованих з усіх областей України та обговорити  питання пенсійного забезпечення , медичного обслуговування , а також квартирні питання.