Київ – найнебезпечніше місце для життя людей. І не лише тому, що тут
знаходиться Київське море, яке вчені називають загрозою №1 на нашій
планеті, але й тому, що за останніх п'ятдесят років столиця буквально
перетворилась на осередок потенційних глобальних катаклізмів
всесвітнього та національного масштабів.
Історично склалося
так, що синоніми лиха супроводжують націю українців протягом усього її
існування. На жаль, і сьогодні наша країна чи не єдина, яку, у першу
чергу, асоціюють із техногенною катастрофою.
Парадоксально, та
історична ретроспектива доводить, що уроки Чорнобиля українці засвоїли
дуже погано: люди не стали вимогливіші у своєму праві на безпеку
існування чи небайдужі відносно майбутніх поколінь, а навпаки – звикли
жити на осі потенційних катастроф, називаючи постійні загрози "нормою"
свого існування.
Так, Чорнобильська трагедія назавжди змінила
свідомість українців. У покоління, котре пережило цю аварію, відбулися
серйозні зміни на соціально-психологічному рівні, сформувався своєрідний
синдром жертви в колосальних масштабах, позбутися якого буде вкрай
складно.
Не останню роль у формуванні суспільної байдужості до
умов існування зіграла політика так званої "зомбодемократії", що
стабільно насаджується владою.
Люди, які живуть у забруднених
регіонах, протягом багатьох років відчувають постійний страх за своє
здоров'я й життя, за життя й здоров'я дітей. Очікування хвороб і
раннього відходу перетворюється для багатьох на дамоклів меч,
перешкоджає нормальному існуванню, побудові планів на майбутнє,
вихованню в дітях позитивного ставлення до життя.
А наляканими
людьми завжди легше керувати, адже зручніше мати під собою цілу купу
слухняних зомбі, здатних лише на "бінарне" мислення та абсолютно не
спроможних претендувати на покращення умов життя, мовчки підкоряючись
будь-яким найабсурднішим рішенням влади.
Подібні програми
нейролінгвістичного дресирування сьогодні активно застосовуються до
киян, формуючи в жителів столиці остаточну байдужість до свого
майбутнього, змушуючи багатьох жити тільки одним днем.
Байдужість, ціною в мільйони людських життів, або Хто відповість за Бортницьку станцію аерації?
За результатами "Зеленого індексу європейських міст", проведеного на
замовлення німецького концерну Siemens у 2009 році, Київ є найбільш
забрудненою столицею європейського континенту.
Кількість
об'єктів, що перебувають у катастрофічному стані та загрожують життю та
здоров'ю українців – у столиці просто "зашкалює". Запасам терпіння та
байдужості в киян залишається хіба що дивуватись. Адже складно уявити,
що, наприклад, у Берліні чи Відні хтось мирився б із таким життям на
лезі ножа, або погоджувався добровільно набути якесь онкологічне
захворювання.
За рівнем та кількістю техногенних загроз, що
сконцентрувались в столиці України, місто значно випереджає Чорнобиль.
Однак про це не прийнято говорити.
Досі екологічні проблеми
Києва не стали питанням національної безпеки, а реконструкція потенційно
небезпечних об'єктів звелась до політики "дірколатання".
Якщо
за точку відліку взяти положення типу "що бабахне найшвидше", то,
безперечно, у цьому рейтингу переможницею є Бортницька станція аерації.
Насправді, інформація про реальний стан Бортницької станції аерації –
таємниця за сімома замками. Та все ж там, де починаються таємниці,
недалеко й до обману. От і виявилось, що працівники АСА називають геть
іншу, від офіційної, цифру зношення обладнання: воно спрацьоване на всі
90%! Зараз там відбувається демонтаж відстійника 2-ї черги, у зв'язку із
чим навантаження на 1-у й 3-ю чергу збільшене максимально. Стан
колекторів та труб – критичний.
За словами одного зі
зварювальників, що працює на станції, "Варити просто нема чого! Якщо хто
й проводив дослідження – то їм накривали "поляну" і п***ц! Була група
науковців з Японії, але без грошей нічого робити не погодились".
Керівництво БСА, зокрема, наголошувало, що японська сторона готова
почати роботи лише під гарантії держави. Однак таких гарантій ніхто не
надав.
За попередні роки дещо таки вдалося відремонтувати: на
метантенках 3-ї черги поставили граблі з нержавійки виробництва
Німеччини, а трасу 2-ї черги замінили на пластикові труби. Однак це і є
тих задовільних 10% від загальної картини жаху.
Жартома чи
всерйоз, та як варіант розв'язання проблеми японці запропонували свої
старі технології спалювання відходів, на що українська сторона майже
погодилась. І це при тому, що весь цивілізований світ свідомо
відмовляється від практики спалювання відходів.
Як повідомили
працівники, на БСА регулярно відбуваються серйозні аварії, але ними
займається виключно МНС, інформацію відразу засекречують, щоб вона не
потрапила в ЗМІ, а про реальний стан БСА пересічному киянину залишається
хіба що здогадуватись.
Окремо зазначу про мулові поля:
дренажна система БСА не працює взагалі. Через закам'янілий, спресований
мул, який скупчився на дні, неочищена маса йде в ґрунт і заноситься
ґрунтовими водами у водойми, найближча з яких розташована всього лишень
за п'ять кілометрів від станції. Щорічно кількість забрудненої води,
котра потрапляє в київські водойми та ґрунт, становить близько 3
мільйонів тонн.
У Дніпро регулярно скидається вода, котра
містить фосфати, хлорні сполуки, синтетику тощо. У зв'язку зі
збільшенням вмісту у воді фосфатів, труби стають непридатними вдвічі
швидше. Станція взагалі не розрахована на переробку фосфатів, бо коли її
збудували та запустили в експлуатацію, в Україні цих хімічних сполук не
застосовували в побуті.
Виявилось, що всі ремонтні роботи на
станції проводяться приватними фірмами, а вони, у свою чергу, набирають
не кваліфікованого персоналу, а безробітних із київських вокзалів.
Офіційно, у 2013 році на мулових полях Бортницької станції аерації
фахівці виявили близько 18 промивів дамб. Неофіційно – кількість
продірявлених місць БСА – удвічі більша. Як тільки почнеться період
активного сніготанення, утворюватимуться струмки, які потягнуть за собою
ґрунт із дамб. І, якщо розмив дамби досягне більше 5-6 метрів –
утвориться суцільний потік висотою в 2 метри, який зупинити буде
неможливо. Села Бортничі та Щасливе, які знаходяться на відстані лише
кілометра від мулових полів, стануть мертвою зоною, стверджує директор
БСА Володимир Бражник.
І це – за умови, що розмір проривів дамб
не буде більшим. Якщо утворяться крупніші дірки – нечистоти потраплять
до Дніпра, головної водної артерії країни, і всі міста, розташовані
вздовж річки, постраждають не менше столиці.
Це лише приблизний
офіційний сценарій апокаліпсису столиці. Бо якщо врахувати той момент,
що каналізаційні системи Києва за рівнем зношеності не поступаються
аварійній БСА – наслідки будуть ще страшніші.
Залишається лише
два питання: "Хто понесе відповідальність за такі наслідки?" та "Чи
допустимо ми через власну байдужість повторення другого Чорнобиля?"
Хитрий кошторис або Особливості національного підходу
Питання недофінансування БСА напряму пов'язане з питанням корупції в
чиновницьких коридорах. Ті кошти, які сьогодні виділяють на
реконструкцію станції, складно навіть назвати фінансуванням, адже БСА
тріщить по швах, її потрібно не латати – а повністю модернізувати.
Однак, якраз тут чиновники щоразу свідомо апелюють до нашого синдрому
жертви. Мовляв, радійте, що виділяється бодай щось.
Утім,
справа не тільки в поганому державному фінансуванні, але й у тому, як
розподіляються ті невеличкі суми, які виділяються на попередження
аварії. На жаль, їх розкрадають ще на етапі затвердження, а на сам
ремонт станції постійно не вистачає коштів.
За підрахунками
українських учених, комплексна реконструкція Бортницької станції аерації
коштуватиме близько 200 мільйонів доларів, у той час, коли керівництво
БСА постійно мусолить удвічі більшу цифру – 420 мільйонів євро.
Звісно, київський бюджет не витримає такого тягаря. До того ж
незрозуміло, куди зникли кошти на модернізацію станції, виділені
протягом останніх шести років. Адже відомо, що при Черновецькому на
ремонт станції було скеровано близько 290 мільйонів гривень, а при
Попові – 250 мільйонів гривень.
Нещодавно голова КМДА Попов
виділив 19 мільйонів гривень на розробку проекту модернізації станції.
Про готовий проект, розроблений українськими науковцями ще в 1986 році,
який був доповнений і адаптований до сучасних ремонтних потреб станції в
2006 році – не згадує взагалі ніхто. Вартість цього проекту всього –
80.000 гривень, а про його існування знають хіба що люди, наближені до
розробки та чиновники, котрим він немов кістка в горлі, адже заважатиме
процесу наповнення власних кишень.
Дивно, але
передапокаліптична ситуація на станції в Бортничах не стала поштовхом до
більш активних дій чиновників. А щоб вони перестали красти, мабуть,
потрібно, щоб БСА таки "бабахнула"...
Наостанок, кортить
запитати в киян: невже таке життя їх влаштовує? І скільки потрібно ще
часу, щоб усвідомити власну відповідальність за місто, у якому всі ми
живемо?
Ми не раби – раби німі.
Не потрібно чекати,
коли нарешті знайдуть гроші для модернізації БСА – потрібно діяти:
виходити на вулиці та вголос говорити, що в столиці стає неможливо жити.
Робити це разом, щоб нас було багато – лише так можна досягнути ефекту
жертви, але на цей раз жертвами нехай будуть чиновники та урядовці.
Позиція "моя хата скараю" сьогодні не та, якою можна відмахнутись –
зачепить усіх: і нас, і наших дітей, і навіть онуків та правнуків. Тому
зволікати не можна.
І чим швидше почнемо діяти – тим швидше зможемо відвернути біду від своїх осель та родин.
Руслан Секела, Голова ВК "Наступ", спеціально для УП.Київ
Комментариев нет:
Отправить комментарий