18 апреля 2013 г.

ЛІКВІДАТОРИ

ЛІКВІДАТОРИ
Скоро чергова річниця Чорнобильської аварії.

Пригадую, як сусідка поверхом вище по великому секрету підказала моїй жінці, що, мовляв, ні в якому разі без крайньої потреби не виходити на вулицю, кілька раз на день мити підлогу в квартирі і т.д. і т.п. Вона знала, що казала, позаяк її чоловік працював тоді інструктором обкому партії, інформацією (закритою інформацією!!!) він володів напевне. А в нас якраз за тиждень до тої аварії донечка народилася. Вочевидь, у сусідки було серце в грудях, а не камінь за пазухою, ось вона і, як зараз кажуть, «злила» цю, по суті, закриту для простого люду інформацію.

Потім вони переїхали в «обкомівський дім» і більше «секретної» інформації ми вже не отримували. Послуговувались як і всі – слухами.

Моя дочка і дотепер має проблеми зі щитовидною залозою…

Очевидці розказували, що перед самою аварією масово виїжджали сім’ї «номенклатурщиків» з міста Прип’яті. Дивно це все тоді якось було. Але дивним це було для простих громадян тоді Радянської України, але не для «розуму, честі і совісті нашої епохи», які знали, як казав Петросян: «Що на що натягується». Отож бо і воно.

Кравчук Леонід Макарович, головний ідеолог компартії України, організував і провів в Києві масову демонстрацію трудящих 1-го травня 1986 року. Володіючи повнотою інформації…
«Маємо те, що маємо!» (Л.М.Кравчук).

Пригадую ще, як до нас, на оборонне підприємство прикомандирували «групу таварістчєй» з міста Прип’яті на роботу, себто працевлаштували їх у нас. Трохи розширили штатний розклад і ось… Така вказівка поступила з нашого обкому партії (хто ще пам’ятає ці єдині органи державного управління, команди яких виконувались беззаперечно). Один бувший шкільний вчитель історії із тих переселених, попав в БТД, бюро технічної документації, де працювало більше двадцяти жінок і дівчат. Я його ще підколював стосовно подарунків, бо на 23 люте йому його співробітниці вручили дуже гарний і коштовний подарунок. Тож я його запитував, що ж він їм усім подарує на 8 березня?...

Він, та інші «чорнобильці», з якими ми дуже швидко перезнайомились, жалілись нам, що місцева влада виділяє їм квартири, влаштовує діточок в ясла-садочки, школи тощо, але в різних районах міста. А вони хочуть жити в одному будинку, в одному під’їзді, або близько по сусідству, але поруч, разом. Ми, місцеві, разом з ними дивувалися, а чому це їм відмовляють в такому простому і зрозумілому бажанні. Адже вони роками разом жили в невеличкому містечку Прип’ять, давно знали один одного, дружили сім’ями…

Це вже потім, років через 10-15 я здогадався чому. Просто, отримавши «ударні» дози випромінювання, наші «чорнобильці» доволі швидко почали хворіти і покидати цей світ. Уявіть собі, що на протязі кількох місяців вимер весь під’їзд чи будинок! А так один «чорнобилець» помер тут, інший в іншому районі…
Ось тому їм і забороняли селитися разом, поруч. Знали наші партійні функціонери «Що на що натягується». Знали…

Ще пригадую, як ми в курилці разом з «чорнобильцями» дивились у вікно на легкові автівки, що стояли коло заводу. Дивились і сміялись з того, що на машини з тернопільськими номерами сніг падав, як йому і положено: на кришу, вітрове скло, капот, а ось машини з київськими номерами сніг той оминав. Так і стояли одні машини в снігу, а інші «голенькі», себто зовсім без снігу. Сміялися ми тоді з цього, мовляв, однойменні заряди відштовхуються…

Потім, незабаром, через військомат почали з військовослужбовців запасу формувати батальйони і відправляти на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії. Мій друг, з яким ми тоді працювали в одному відділі, відділі автоматизації виробництва, попав туди в числі перших. Прожив він після цього трохи більше п’яти років. Хворів дуже…
Хай земля йому буде пухом!

Давайте віддамо йому шану, йому і всім іншим «ліквідаторам», котрі померли від променевої хвороби, тим «ліквідаторам», хто зараз ще бореться з усілякими своїми болячками, тим «ліквідаторам», завдяки кому всі ми власне і живемо.
А може не тільки ми, може і все людство, позаяк до сих пір достеменно невідомо, що тоді загрожувало планеті, якби негайно ці герої (без пафосу) не почали ліквідовувати наслідки Чорнобильської аварії. До сих пір невідомі і масштаби цієї катастрофи. До сих пір…

А наші «пакрастчувачі-праффесіонали» в подяку цим людям втричі зменшили їх пенсії. «Рехворму» вони, ублюдки, тіпа провели. Прізвища ублюдків відомі: Янукович, Азаров, Тігіпко енд компані.

Як же тепер «ліквідатори» будуть виживати? Питання риторичне однак.


5 комментариев:

  1. "Очевидці розказували, що перед самою аварією масово виїжджали сім’ї «номенклатурщиків» з міста Прип’яті" Во дает автор этой статьи! Это что же получается "номенклатурщики" знали заранее что 26 апреля будет авария??? Круто!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Анонимный19.04.2013, 10:55

      А чего тут крутого? Номенклатурщики очевидно знали что будет эксперимент и к чему он должен был привести. Да, возможно, не к таким масштабам катастрофы, но всеже чтото должно было случится.

      Удалить
    2. Да не смешите меня! Это была плановая проверка оборудования какую проводят на всех энергоблоках. Если бы был бы риск то там бы были специалисты от науки. Просто автор как всегда решил добавить значимости своему повествованию.

      Удалить
    3. Анонимный22.04.2013, 13:44

      Нет не плановая.Это был эксперимент.

      Удалить
  2. Анонимный19.04.2013, 23:30

    Сама статья удивительна тем, что пишет человек, который не был в Припяти на момент аварии, а работал на каком-то номенклатурном предприятии. Возможно это з-д "Маяк" в Киеве. Так вот этот человек повествует со слухов и естественно домысливает. Семьи, как он выражается, номенклатурщиков перед аварией не уезжали из города. Но имели возможность не дожидаясь общей эвакуации уехать личным транспортом, как впрочем и другие жители, имеющие машины. Я только одного не понимаю, для чего придумывать того, чего не видел своими глазами? Но такова сущность человеческая и с этим ничего не поделаешь. Вот на митинге одна дама рассказывает, что эвакуированные работали на ликвидации в первые дни, а им за это не платили и справок не давали. Если вспомнить, а не придумывать. Эвакуировали на 3 дня в села. Сидим и ничего не знаем. Не знаем даже чем завтра будем кормить детей. Тут говорят, что нужны мешки с песком, чтобы заткнуть разлом в блоке. Да чтобы быстрей вернуться домой я без передыха буду насыпать эти мешки. Это работа? Это активность в желании людей помочь быстрее устранить аварию и вернуться домой.А потом приказ начальника Управления строительством отдавать под суд всех, кто не дай Бог сам уедет. Да мы домой хотели!!! О какой оплате могла быть речь? Кто тогда вообще думал, что мы останемся без всего, что нажили? Потом увозили детей. Потом оказалось, что возвращаться некуда. Когда получали в Киеве, в Ирпене в штабах трудовые книжки и открепительные бумаги первый вопрос был куда отправляемся на место жительства. А почему не давали получать квартиры? Посмотрите на Троещину,Харьковский массив, Славутич - эвакуированные живут рядом. Предлагали жилье и в других городах, правда по принципу " на тобі, що мені не гоже". Правда не каждый город готов был принять эвакуированных. А теперь говорят эвакуированные не работали на ликвидации. И язык поворачивается??? Мы не ждали, когда нас призовет военкомат. А еще у нас были дети, вот за них было уже страшно. И теперь 4040 инвалидов из числа эвакуированных терпят унижения и должны быть рады нищенской подачке в виде 894грн., и еще 138грн. за ущерб лишь только потому что не ликвидаторы. А мешки с песком не считаются. Это благотворительный вклад.

    ОтветитьУдалить