Соціальний кодекс України (ПРОЕКТ) №2311 від 15.02.2013(ПРОДОЛЖЕНИЕ 2)

Глава 14.1. СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ

               Стаття 193. Основні засади соціального обслуговування осіб похилого віку

              

1. Соціальне обслуговування  громадян похилого  віку,  які  частково або  повністю  втратили  здатність  до самообслуговування,  за їх бажанням може бути надано безпосередньо вдома або у відповідній установі – стаціонарному закладі соціального обслуговування,  де вони перебувають тимчасово або постійно.

Стаття 194. Надання соціального забезпечення на дому

              

1. Для надання соціальної допомоги на дому органами місцевого самоврядування  за  підтримкою  держави створюються територіальні центри  обслуговування  пенсіонерів  та  одиноких  непрацездатних громадян.

               2. Центри забезпечують надання патронажної, спеціальної медичної,  соціально-побутової  допомоги.  Для  виконання своїх функцій  центри  за  рішенням  органів місцевого  самоврядування залучають спеціалістів    закладів    охорони    здоров’я    та житлово-комунальних служб, і на   добровільних   засадах   - недержавні організації та окремих громадян.

               3. Підставою для  надання   постійної   допомоги є висновок медико-соціальної експертизи або  соціальної служби.

               4. Облік громадян,   які   потребують   допомоги,  здійснюється соціальними службами органів місцевого самоврядування.

Стаття 195.  Умови  і  порядок влаштування громадян похилого віку в стаціонарні установи

              

1. Категорії осіб,  умови прийому  та  перелік  документів,  що дають  право  на  влаштування до будинків-інтернатів для громадян похилого  віку  та   інвалідів   визначаються   положеннями   про відповідні    державні    та комунальні   заклади   соціального обслуговування,   які   затверджуються центральними органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Підставою для влаштування у приватний заклад соціального  обслуговування  є відповідний договір.

Розділ XV.СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ У ЗВ’ЯЗКУ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Стаття 196. Інвалід та його права

1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів інвалідів.

Стаття 197. Умови призначення пенсії по інвалідності

1. Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Кодексу.

2. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

3. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Стаття 198. Групи інвалідності

1. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

2. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.

Стаття 199. Страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності

1. Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

для інвалідів I групи:

до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;

від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;

від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;

від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;

від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;

від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;

від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;

від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;

від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;

для інвалідів II та III груп:

до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;

від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;

від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;

від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;

від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;

від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;

від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;

від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;

від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;

від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;

від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

2. Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

Стаття 200. Розмір пенсії по інвалідності

1. Пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей цього Кодексу.

2. Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей цього Кодексу, за наявності такого страхового стажу:

у жінок - 20 років, а у чоловіків - 25 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;

у жінок - 21 рік, а у чоловіків - 26 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 48 років включно;

у жінок - 22 роки, а у чоловіків - 27 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 50 років включно;

у жінок - 23 роки, а у чоловіків - 28 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 53 років включно;

у жінок - 24 роки, а у чоловіків - 29 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 56 років включно;

у жінок - 25 років, а у чоловіків - 30 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.

Непрацюючі інваліди II групи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, , та інваліди III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, за наявності страхового стажу.

Стаття 201. Період, на який призначається пенсія по інвалідності

Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Стаття 202. Строк виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності

1. У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.

Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.

У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.

2. У разі якщо особа не з’явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з’явитися на повторний огляд.

3. У разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв’язку з відновленням здоров’я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез’явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п’яти років. Якщо минуло більше п’яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.

Органи медико-соціальної експертизи зобов’язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез’явлення цих осіб на зазначений огляд.

Стаття 203. Право на державну соціальну допомогу

1. Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства і діти-інваліди віком до 18 років. 

2. Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз’ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

3. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» . При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Кодексу, ці виплати призначаються одночасно.

Стаття 204. Розміри державної соціальної допомоги

1. Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

інвалідам з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

на дітей-інвалідів віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

2. Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

3. Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму

Стаття 205.  Надбавка на догляд

1. Інвалідам з дитинства I групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі:

інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи А I групи, - 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи Б I групи, - 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

2. Одиноким інвалідам з дитинства II і III груп, які за висновком лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу потребують постійного стороннього догляду, встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 15 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

3. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом установлюється в розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

4. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

5. При визначенні розмірів надбавок на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми-інвалідами з важкими формами інвалідності, які потребують постійного стороннього догляду або допомоги (прикуті до ліжка, сліпоглухонімі, з психічними вадами тощо) внаслідок захворювань за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, не може застосовуватися рівень забезпечення прожиткового мінімуму.

Стаття 206. Період, на який призначається державна соціальна допомога

1. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. 

2. На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку.

Стаття 207. Строк виплати державної соціальної допомоги у разі зміни групи інвалідності

1. У разі зміни групи інвалідності державна соціальна допомога у новому розмірі виплачується інваліду з дитинства з дня зміни групи інвалідності, якщо така зміна приводить до збільшення розміру, але з місяця, наступного за тим, в якому встановлена нова група інвалідності, при зменшенні розміру допомоги.

2. Якщо дитина-інвалід, на яку виплачувалася державна соціальна допомога, по досягненні 18-річного віку визнана інвалідом з дитинства, виплата допомоги продовжується у новому розмірі за її заявою (недієздатним - за заявою опікуна) з дня встановлення групи інвалідності в разі збільшення розміру допомоги, але з місяця, наступного за тим, в якому дитині-інваліду встановлена група інвалідності, при зменшенні розміру допомоги.

Стаття 208. Умови поновлення виплати державної соціальної допомоги

1. Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

2. Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

3. У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез’явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Стаття 209. Порядок звернення за призначенням державної соціальної допомоги

1. Заява про призначення державної соціальної допомоги подається інвалідом з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

2. Заява про призначення державної соціальної допомоги інваліду I чи II групи, який визнаний недієздатним, а також на дитину-інваліда подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання.

3. До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.

4. Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування.

5. Один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.

6. Управління праці та соціального захисту населення, яке прийняло заяву про призначення державної соціальної допомоги, видає заявнику розписку про прийом заяви та доданих до неї документів із зазначенням дати прийому заяви.

7. Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому заяви з усіма необхідними документами.

8. Якщо заява про призначення державної соціальної допомоги надсилається поштою і при цьому подаються також всі необхідні документи, то днем звернення за державною соціальною допомогою вважається дата, вказана в поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

9. У тих випадках, коли до заяви додані не всі необхідні документи, заявнику повідомляється, які документи повинні бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше 3-х місяців з дня одержання повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому або відправлення заяви про призначення такої допомоги.

Стаття 210. Виплата державної соціальної допомоги

1. Державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

2. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені органами праці та соціального захисту населення строки.

3. Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитинства незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів.

4. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

5. Державна соціальна допомога може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом.

Стаття 211. Виплата державної соціальної допомоги за минулий час

1. Суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

2. Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об’єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

3. Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Стаття 212. Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги

1. Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

2. У разі влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

3. При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідним органом праці та соціального захисту населення за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Стаття 213. Виплата допомоги на поховання

1. У разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда члену його сім’ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується на вибір допомога на поховання в розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги згідно із цим Кодексом або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання згідно з іншими нормативно-правовими актами.

2. Допомога на поховання виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

Стаття 214. Оскарження рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, та відповідальність посадових осіб за порушення цього Закону

1. Рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржене у відповідних органах виконавчої влади або у судовому порядку.

2. Посадові особи, з вини яких несвоєчасно виплачується державна соціальна допомога, несуть відповідальність відповідно до закону.

Стаття 215. Створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури

1. Підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів (у тому числі інвалідів, які використовують засоби пересування та собак-поводирів) до об’єктів фізичного оточення. Власники та виробники транспортних засобів, виробники та замовники інформації (друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації тощо), оператори та провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати надання послуг і виробництво продукту з урахуванням потреб інвалідів.

2. Планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об’єктів фізичного оточення без пристосування для використання інвалідами не допускаються. Зазначена діяльність здійснюється з урахуванням думки громадських організацій інвалідів.У разі якщо діючі об’єкти неможливо повністю пристосувати для потреб інвалідів, за погодженням з громадськими організаціями інвалідів здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну. Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) об’єктів або орендарів згідно із договором оренди.

Стаття 216. Транспортне обслуговування інвалідів на пільгових умовах

1. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі), а також всіма видами приміського транспорту.

2. Діти-інваліди та інваліди першої, другої груп по зору і з ураженням опорно-рухового апарату та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів зазначених категорій (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд також у метро.

3. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту.

4. Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».

5. Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

6. Порядок транспортного обслуговування інвалідів та дітей-інвалідів на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, річковим, автомобільним та міським електричним транспортом.

Стаття 217. Організація психологічної підтримки в реабілітаційних установах

1. Для організації психологічної підтримки і супроводу інвалідів, дітей-інвалідів, їх сімей у реабілітаційних установах може створюватися психологічна служба. На психологічну службу покладаються функції щодо:

забезпечення єдності психолого-педагогічних і медико-соціальних рекомендацій, професійного відбору та професійного навчання;

діагностики та розвитку задатків і здібностей до професії;

формування свідомого підходу до вибору (зміни) професії, спеціальності, виду та місця трудової діяльності відповідно до стану здоров’я, індивідуальних особливостей і потреб галузей економіки;

створення сприятливих психологічних умов для розвитку задатків, здібностей, професійно важливих якостей особистості;

психологічного супроводу та систематичної психологічної підтримки в процесі професійної адаптації після працевлаштування;

забезпечення психологічної підтримки та супроводу сім’ї інваліда, дитини-інваліда;

участі у підготовці та перепідготовці спеціалістів для реабілітаційних установ.

2. Інвалідам, дітям-інвалідам, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності, послуги психологічних служб надаються безоплатно.

Стаття 218. Організація харчування в реабілітаційних установах

1. Організація та відповідальність за якість харчування в реабілітаційних установах незалежно від відомчого підпорядкування, типу, форми власності покладається на засновників (власників) і керівників реабілітаційних установ.

2. Харчування інвалідів, дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах державної і комунальної форм власності, здійснюється безоплатно.

3. Порядок організації і норми харчування осіб, які проходять реабілітацію в реабілітаційних установах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 219. Наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ

1. Наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності здійснюють центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, які в межах своїх повноважень беруть участь у формуванні і реалізації державної соціальної політики та/або здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів.

2. Наукові дослідження у сфері реабілітації інвалідів на замовлення центральних органів виконавчої влади здійснюють Національна академія наук України, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, інші науково-методичні установи.

Стаття 220. Кадрове забезпечення реабілітаційних установ

1. Навантаження, тривалість і режим робочого часу, тривалість і види відпусток працівників реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності встановлюються відповідно до нормативно-правових    актів    і   не   залежать   від   відомчої підпорядкованості, типу реабілітаційних установ.

2. Умови оплати праці працівників реабілітаційних установ державної і комунальної форм власності визначаються згідно із законодавством незалежно від відомчої підпорядкованості.

3. Умови оплати праці та штатна чисельність працівників недержавних реабілітаційних установ, заснованих на приватній власності (у тому числі власності громадських організацій), встановлюються власником (засновником).

Стаття 221. Індивідуальна програма реабілітації інваліда

1. Індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів для повнолітніх інвалідів - медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо інваліда, дитини-інваліда, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів), органи праці та соціального захисту населення, служби зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів.

2. Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів.

3. Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

4. Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Інвалід (законний представник недієздатного інваліда, дитини-інваліда) бере участь у виборі конкретних технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг і санаторно-курортного лікування тощо в межах його індивідуальної програми реабілітації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5. Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, порядок її фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 222. Форми реабілітаційних заходів

1. Основними формами реабілітаційних заходів є: надання реабілітаційних послуг;

забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення;

матеріальне забезпечення.

2. Реабілітаційні послуги надаються інвалідам, дітям-інвалідам в установах і закладах системи реабілітації інвалідів, а також у разі потреби за місцем проживання інваліда, дитини-інваліда.

3. Для забезпечення догляду за інвалідом, дитиною-інвалідом з важкими формами інвалідності у разі тимчасової відсутності осіб, які доглядають за ним (під час хвороби, відпустки, у вихідні дні), органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють відділення тимчасового перебування інвалідів, дітей-інвалідів при установах соціального обслуговування, реабілітаційних установах, а також можуть створювати будинки тимчасового перебування інвалідів.

4. Порядок здійснення реабілітаційних заходів визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, інших центральних органів виконавчої влади в межах їх повноважень.

Стаття 223. Засоби реабілітації інвалідів

1. Держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування інвалідів, дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію.

2. Технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів є:

протезно-ортопедичні вироби, у тому числі ортопедичне взуття;

спеціальні засоби для самообслуговування та догляду;

засоби для пересування;

допоміжні засоби для особистої рухомості, переміщення та підйому;

меблі та оснащення;

спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією;

спеціальні засоби для освіти (включаючи літературу для сліпих) і зайняття трудовою діяльністю;

спеціальне фізкультурно-спортивне обладнання і спорядження, спортивний інвентар.

3. Виробами медичного призначення є прилади, комплекси, системи обладнання, інструменти, пристрої, імплантанти, приладдя, матеріали або інші вироби, призначені для діагностики, лікування та профілактики захворювань.

4. Рішення про забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення приймається медико-соціальними експертними комісіями (лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів) на підставі медичних показань і протипоказань, а також соціальних критеріїв.

5. За медичними показаннями встановлюється необхідність надання інваліду технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності інваліда.

6. За соціальними критеріями встановлюється необхідність надання інваліду технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення для відновлення втрачених або придбання нових професійних знань, навичок та умінь, соціальної адаптації, занять фізичною культурою і спортом, задоволення духовних потреб, дозвілля.

7. Облік інвалідів, дітей-інвалідів, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють органи праці та соціального захисту населення і охорони здоров’я.

8. Безкоштовне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації за індивідуальною заявкою інваліда, послугами з післягарантійного ремонту здійснюється у вигляді грошової допомоги інвалідам для оплати вартості виданих виробів та наданих послуг шляхом безготівкового перерахування коштів підприємствам, що виконали зазначені заявки та відповідають кваліфікаційним вимогам, які визначені центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

9. Перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

10. Діти-інваліди мають пріоритетне право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

11. Вироби медичного призначення, технічні та інші засоби реабілітації, комплектуючі до них, що випускаються в умовах серійного виробництва, підлягають сертифікації в державній системі сертифікації відповідно до номенклатури, що затверджується в установленому законодавством порядку. Забороняється реалізація цієї продукції без сертифіката і знака відповідності, що підтверджують її відповідність вимогам стандартів або інших нормативно-технічних документів.

12. Сертифікація засобів реабілітації здійснюється органами сертифікації технічних засобів реабілітації і послуг, підпорядкованими центральним органам виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, охорони здоров’я, відповідно до їх повноважень, в установленому законодавством порядку.

13. У разі реалізації несертифікованої продукції виробник (продавець) несе відповідальність згідно із законом.

14. Протезно-ортопедичні підприємства здійснюють розробку, виробництво, реалізацію технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що компенсують чи відновлюють порушені або втрачені функції організму, а також надають послуги з обслуговування і ремонту зазначеної продукції.

15. Протезно-ортопедичні підприємства користуються режимом найбільшого сприяння, що полягає у наданні пільг з оподаткування, виділенні земельних ділянок і виробничих приміщень, які перебувають у державній або комунальній власності, у визначеному законом порядку.

16. Протезно-ортопедичні підприємства здійснюють свою діяльність на підставі її ліцензування. Обов’язковою умовою ліцензування є відповідність виробничої бази підприємства заявленій номенклатурі технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, відповідна кваліфікаційна підготовка спеціалістів, наявність повної нормативно-технічної бази, яка регламентує вимоги щодо надійності і технології їх виготовлення, необхідна документація системи контролю якості.

17. Ліцензування діяльності протезно-ортопедичних підприємств у межах своїх повноважень здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, охорони здоров’я, які також формують переліки продукції, яка підлягає сертифікації.

Стаття 224. Виплата грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів

1. Грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів виплачуються у випадках, коли передбачений індивідуальною програмою реабілітації інваліда і Державною типовою програмою реабілітації інвалідів засіб або послуга реабілітації, які повинні бути надані інваліду, дитині-інваліду безоплатно, не можуть бути надані чи якщо інвалід (законний представник дитини-інваліда) придбав відповідний засіб або оплатив послугу за власний рахунок.

2. Зазначені грошові компенсації призначають і виплачують органи праці та соціального захисту населення з урахуванням дотримання інвалідом індивідуальної програми реабілітації інваліда.

3. Розміри грошових компенсацій інвалідам, на дітей-інвалідів визначаються відповідно до вартості технічних та інших засобів та/або послуг реабілітації, виробів медичного призначення, які повинні бути надані інваліду, дитині-інваліду безоплатно або на пільгових умовах згідно з Державною типовою програмою реабілітації інвалідів.

4. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на послуги з реконструктивної хірургії та ендопротезування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, послуги з реабілітації, професійної освіти при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 225. Медична реабілітація

1. Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється в лікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідного типу.

2. Медична реабілітація включає всі види відновного лікування у стаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансерне спостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію, оротезування та протезування.

3. При виникненні у хворих дефекту здоров’я в результаті захворювання або травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію, медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - для неповнолітніх) або реабілітаційні установи складають відповідний розділ індивідуальної програми реабілітації інваліда.

4. Конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки проведення реабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітації інваліда.

5. Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються медичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності медичний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.

Стаття 226. Рання реабілітація дітей-інвалідів

1. Рання реабілітація дітей-інвалідів раннього віку (до 7 років) спрямовується на зменшення або подолання фізичних, психічних розладів та інтелектуальних вад, набуття побутових та соціальних навичок, розвиток здібностей, поступову повну або часткову інтеграцію в суспільство.

2. Рання реабілітація забезпечує комплексний підхід до дитини-інваліда, який полягає в поєднанні різних видів та форм реабілітації, передбачає залучення до реабілітаційного процесу батьків або осіб, які їх замінюють, включає соціальну, психологічну, освітню, консультативну допомогу сім’ям, в яких виховуються діти-інваліди, за місцем їх проживання (вдома).

3. Рання реабілітація дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації і супроводжується медичним і психологічним спостереженням за ними.

Стаття 227. Фізична реабілітація

1. Фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності, покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.

Стаття 228. Фізична реабілітація

1. Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка розробляється на підставі фізичного обстеження та визначає комплекс фізичних вправ і рекомендацій інвалідам, дітям-інвалідам стосовно їх послідовності, дозованості, тривалості тощо, спрямованих на поліпшення діяльності організму і координації вправності рухів, відновлення фізичної дієздатності, підтримання нормального рівня життєдіяльності.

Стаття 229. Психологічна реабілітація

1. Психологічна реабілітація здійснюється за наявності психологічних проблем, пов’язаних з інвалідністю особи, у тому числі у сім’ї, та у випадках виявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда, дитини-інваліда.

2. Медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів) або реабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистості інваліда, дитини-інваліда, визначають в індивідуальній програмі реабілітації інваліда методи, засоби, строки і процедуру їх психологічної реабілітації (консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організують психопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім’єю інваліда, дитини-інваліда.

3. При здійсненні психологічної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів з відхиленнями у психічній сфері навчають прийомів, методів саморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовах життєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій, соціальних установок на життя та професію.

Стаття 230. Соціальна реабілітація

1. Соціальна реабілітація спрямовується на оптимізацію і коригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища в сім’ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптацію в навколишньому середовищі.

2. Соціальна реабілітація передбачає навчання інваліда, дитини-інваліда основних соціальних навичок (особиста гігієна, самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутових умов до потреб інваліда, дитини-інваліда, соціально-побутове влаштування та обслуговування, педагогічну корекцію для інвалідів, дітей-інвалідів з метою вироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичками захисту власних прав та інтересів, самоаналізу та отримання навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичок спілкування, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги), протезування, ортезування, забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань.

3. Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуються соціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального і педагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.

4. Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інваліда та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.

Стаття 231. Професійна реабілітація

1. Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених або втрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї інваліда, дитини-інваліда, поновлення трудової діяльності інваліда в колишній або в новій професії.

2. Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятості інвалідів, експертизи потенційних професійних здібностей, професійної орієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничої адаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю за раціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.

3. Професійна реабілітація (професійний відбір, професійна орієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка, перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.

4. Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначення можливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступного працевлаштування.

5. Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надають спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, реабілітаційних установ.

6. Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які мають бажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, може здійснювати державна служба зайнятості.

7. Держава гарантує інвалідам право на безоплатне отримання професійної освіти і пов’язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда.

8. Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які потребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажанням можуть навчатися у спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладах загального типу, де створюються відповідні умови згідно з державними соціальними нормативами, та у разі необхідності - за навчальними програмами, адаптованими для навчання осіб, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку.

9. У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів, дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчання організовується (за їх згодою або за згодою їх законних представників) вдома за індивідуальними навчальними планами, якщо ця форма допускається змістом професійного навчання за визначеною спеціальністю.

10. Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, може здійснюватися державною службою зайнятості і підприємствами, установами, закладами, з якими державною службою зайнятості укладені договори.

11. Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Стаття 232. Трудова реабілітація

1. Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторної здатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду, дитині-інваліду умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищі за допомогою індивідуальних заходів.

2. Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей і бажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:

створення умов для отримання найвищої можливої професійної кваліфікації;

працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку, перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатиме виконанню професійних обов’язків;

пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуванням безпеки та особливих потреб інваліда;

використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного у зв’язку з характером інвалідності.

Трудова реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.

Стаття 233. Фізкультурно-спортивна реабілітація

1. Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.

2. Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами, дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національний комітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади у галузі освіти.

3. Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності надаються безоплатно.

4. Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними.

Розділ XVI. СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА ЗА ВИЗНАЧЕНИМ СТУПЕНЕМ НУЖДЕННОСТІ

               Стаття 234. Порядок подання звернення до соціальних служб органів місцевого самоврядування

1. Для призначення допомоги громадяни подають до відповідних служб  соціального  захисту  заяву  та  відомості  про  наявність нерухомого   майна   та   іншого   майна   або   майнових   прав, забезпеченість житловою площею,  склад сім’ї та доходи кожного  з її  членів  згідно з формами,  встановленими місцевими державними адміністраціями або органами місцевого самоврядування.

               2. Для вирішення питання про призначення допомоги можуть використовуватися  відомості  про  доходи  та  розміри платежів у вигляді списків,  довідок,  даних на технічних носіях інформації, одержаних з джерел отримання доходів.

               Стаття 235. Порядок визначення сімей та осіб, які знаходяться за межею бідності

1. Визначення сімей та  осіб,  які  знаходяться  в  надзвичайно скрутних матеріальних обставинах здійснюється представниками служб соціального захисту  населення  на  підстав  звернення  громадянина  про  надання  йому соціальної допомоги та особистого ознайомлення з умовами його життя, виходячи з:

•              офіційно підтверджених даних про рівень сукупного доходу;

•              наявності нерухомого майна  та  іншого  майна  або  майнових прав;

•              стану здоров’я;

•              здатності до трудової діяльності;

•              конкретних життєвих обставин.

               2. Умовою надання допомоги у зв’язку з надзвичайно скрутним матеріальним  становищем  є  висновок  посадової  особи органів місцевого самоврядування про необхідність надання допомоги.

               Висновок має  бути  підготовлено  протягом десяти днів після подання заяви та всіх необхідних документів.

               Стаття 236.  Порядок і  форми  надання  соціальної  допомоги громадянам   у   зв’язку з надзвичайно скрутним  матеріальним становищем

1. На підставі    висновку    рішенням    органів     місцевого самоврядування  визначається вид та умови надання допомоги.  Ними можуть бути:

•              одноразова чи   регулярна   протягом   визначеного   періоду допомога на прожиття;

•              допомога за соціальним контрактом;

•              безоплатне надання житла та  надання  дотацій  на  оплату житлово-комунальних послуг;

•              регулярна та одноразова допомога щодо  послуг медико-соціальних закладів.

               Стаття 237.  Основні  засади  надання допомоги за соціальним контрактом

1. Допомога за соціальним контрактом передбачає укладення відповідної угоди між громадянином та органами місцевого самоврядування,  відповідно до якої  умовою  надання  громадянину допомоги має бути виконання ним певних дій, які мають забезпечити йому можливість самостійно задовольняти власні потреби та потреби

своєї сім’ї.

               2. Допомога за соціальним контрактом може передбачати:

•              допомогу у працевлаштуванні;

•              курс лікування та соціально-трудової реабілітації;

•              надання позики  для  започаткування  власної підприємницької діяльності і вирішення соціально-побутових проблем.

               Стаття 238. Порядок укладення соціального контракту

1. Соціальний контракт укладається на підставі заяви громадянина та висновку соціальної служби про наявність обставин, які обумовлюють потребу у  соціальній  підтримці  та доцільність вжиття заходів соціально-трудової активізації громадянина.

               2. Сторонами контракту є громадянин  та  відповідний  орган місцевого самоврядування.

               3. Істотними умовами контракту є  визначення  конкретних  видів допомоги  та  дій  громадянина,  вчинення  яких  є  підставою для надання йому цієї допомоги.

Стаття 239.    Курс    лікування    та    соціально-трудової реабілітації

1. Курс лікування та соціально-трудової реабілітації включається до  соціального  контракту у   разі підтверджених висновком медико-соціальної  експертизи або лікаря соціальної служби органів місцевого   самоврядування   соціально-медичних показань, які перешкоджають активній трудовій діяльності громадянина.

               Стаття 240. Допомога у працевлаштуванні

1. Допомога у працевлаштуванні надається громадянину відповідно до соціального контракту органами місцевого самоврядування  разом з державною службою зайнятості в межах квот,  які виділяються для працевлаштування осіб,  які не можуть на  рівних  конкурувати  на ринку праці.

               Стаття 241. Надання позики за соціальним контрактом

1. Позика на пільгових умовах надається безробітним громадянам на підставі заяви та програми заняття підприємницькою діяльністю на  придбання обладнання, інструменту, сировини і матеріалів, оренду  приміщень  та  інші  витрати,  пов’язані  з  організацією підприємницької діяльності або ж для вирішення соціально-побутових питань, які унеможливлюють  самозабезпечення громадянина.

               Стаття 242. Загальні підстави для надання позики

1. Позика надається на підставі:

•              заяви про надання позики;

•              копії свідоцтва про державну реєстрацію особи як індивідуального підприємця;

•              програми підприємницької діяльності та відповідного техніко-економічного обґрунтування;

•              ліцензії на заняття видами підприємницької діяльності,  які відповідно до чинного законодавства потребують ліцензування, якщо особа має намір займатися такою діяльністю;

•              інших документів, визначених відповідними службами органів місцевого самоврядування.

               Стаття 243. Порядок надання позики

1. Після прийняття рішення про можливість надання  безробітному позики служби соціального захисту органів місцевого самоврядування з залученням у разі необхідності державної  служби зайнятості  укладають з громадянином договір про умови надання та повернення позики за  рахунок  відповідних  фондів  або  місцевих бюджетів.

               2. Позика надається уповноваженою фінансово-банківською установою,  яка спільно з соціальною службою  органів місцевого самоврядування контролює виконання умов надання позики.

Стаття 244.   Контроль   за   виконанням   умов  соціального контракту та порядок повернення позики

               1. Соціальні служби органів місцевого самоврядування контролюють   використання позики відповідно до  укладеного договору. При невикористані або  порушенні  цільового  характеру позики та інших умов договору позика має бути повернена протягом 10 днів з дня встановлення порушення, підтвердженого відповідними висновками  соціальної служби органів місцевого самоврядування та банківської установи.

               2. Громадянин, який отримав  позику,  повинен  повернути  її  в термін,   зазначений у договорі, незалежно  від  економічних результатів своєї діяльності. У разі прострочення  встановленого терміну питання  про  можливість  його  подовження  вирішується органом, що надав позику.

               Стаття 245.  Забезпечення житла громадянам,  які  потребують соціального захисту

1. Громадянам, які   потребують соціального захисту,  житло надається  державою  або органами місцевого самоврядуванням безоплатно  або за доступну для них плату відповідно до житлового законодавства.

               Стаття 246. Інші види і форми надання допомоги

1. На підставі  індивідуального  визначення  причин  і  ступеня бідності  громадян  державою та органами місцевого самоврядування надається допомога у вигляді оплати  гарячих  обідів  чи  наборів харчування,   проїзду на  міському  і  приміському  транспорті, придбання і доставки палива,  погашення заборгованості по оплаті житла і комунальних послуг,  зменшення  вартості  путівок  до санаторіїв та інших оздоровчих закладів  тощо.  Надання  допомоги здійснюється   на підставі державної та  місцевих  програм організації  соціальної  допомоги, які  забезпечують  акумуляцію коштів,  матеріальних засобів та організацію заходів соціального спрямування,  в  тому  числі  і  на   гуманітарно-благодійницьких засадах.

Розділ ХVII. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

Глава 17.1.ЗАГАЛЬНІ УМОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СІМ’Ї

Стаття 243. Обставини виникнення відносин соціального захисту сім’ї, дітей та молоді.

1. Обставиною виникнення відносин соціального захисту сім’ї є  суспільний обов’язок  осіб по утриманню дітей, догляду за хворим членом сім’ї, вагітність і пологи, а також пов’язана з цими обставинами тимчасова втрата заробітку.

2. У розумінні положень цього Кодексу сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом,  мають взаємні права та обов’язки.  Права члена сім’ї має одинока особа.

3. Обставиною виникнення відносин соціального захисту дітей  є стан їх фізичної та розумової незрілості, що потребує додаткових організаційно-правових умов для повної реалізації їх прав.

4. Соціальний захист молоді обумовлюється  недостатністю їх професійного, життєвого досвіду, що перешкоджає самостійному забезпеченню своїх потреб.

               Стаття 244.  Державні гарантії соціального захисту сімей

1. Держава гарантує вагітним жінкам, матері та дитині:

·                   доступ широкої    мережі    жіночих,    медико-генетичних    та інших консультацій,   пологових   будинків,   санаторіїв   та   будинків відпочинку  для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших  дитячих  закладів; 

·                   надання  жінці  відпустки  у зв’язку з вагітністю   і   пологами   з  виплатою  допомоги  по  соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини;

·                   виплатою  у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини  і  допомоги  на  час  догляду за хворою дитиною, іншим членом сім’ї;

·                   заборону застосування  праці  жінок  на  важких  і  шкідливих  для здоров’я виробництвах,  переведенням  вагітних  жінок  на  легку  роботу із збереженням середнього заробітку, поліпшенням і оздоровленням умов праці та  побуту; 

·                   усуненням  негативних  екологічних  факторів;

·                   державну  і  громадську  допомогу  сім’ї  іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.

2. Соціальний захист сімей здійснюється у відповідності з Конституцією України, цим Кодексом, Сімейним кодексом, Кодексом законів про працю, Законом України “Про охорону дитинства” та іншими законами і нормативно-правовими актами.

               3.      Держава надає батькам або особам,  які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо  виховання  дітей,  захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів, забезпечення діяльності  соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді..

            З метою  створення  належних  матеріальних умов для виховання дітей у сім’ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну  допомогу,  передбачену  цим Кодексом.

               Сім’ям з  дітьми  у  порядку,   що   визначається   Кабінетом Міністрів  України,  надаються  пільгові  довгострокові кредити на придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове будівництво.

Стаття  245 . Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді

Здійснення соціальної роботи з сім’ями,  дітьми та молоддю покладається на:  

Державну соціальну службу для сім’ї, дітей та молоді;

     республіканський (Автономної   Республіки   Крим),   обласні, Київський та Севастопольський міські,  районні,  міські, районні у містах,  селищні та сільські центри соціальних  служб  для  сім’ї, дітей та молоді;

     спеціалізовані формування центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (служба соціальної підтримки сімей,  служба роботи з ін’єкційними       споживачами  наркотиків,   центр соціально-психологічної  допомоги,  центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді  з  функціональними  обмеженнями, мобільний  пункт  соціальної  роботи  в  сільській   та   гірській місцевості, школа волонтерів, студентська соціальна служба, служба «Телефон довіри», інформаційно-ресурсний центр, дружня клініка для молоді,  консультаційні  пункти в закладах соціального спрямування тощо).

               Державна соціальна служба для сім’ї,  дітей та молоді  діє  в складі центрального органу виконавчої влади з питань сім’ї,  дітей та молоді і йому підпорядковується.

               Центри соціальних  служб   для   сім’ї,   дітей   та   молоді утворюються,  реорганізуються  і  ліквідуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,  належать до сфери  їх управління  і  підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу міської, селищної, сільської ради.

               Державна соціальна  служба  для  сім’ї,   дітей   та   молоді контролює  і  координує  діяльність  центрів  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

               Республіканський (Автономної   Республіки   Крим),   обласні, Київський  та  Севастопольський міські центри соціальних служб для сім’ї,  дітей  та  молоді  контролюють  і  координують  діяльність центрів  соціальних  служб  для сім’ї,  дітей та молоді відповідно районних  державних  адміністрацій,  виконавчих  органів  міських, районних у містах,  селищних та сільських рад,  а також надають їм практичну і методичну допомогу.

 Послуги, що надаються центрами соціальних служб для сім’ї, дітей  та  молоді,  є  державними  послугами  і  здійснюються   на безоплатній основі.

Стаття 246.  Форми соціального захисту сім’ї 

Допомога надається у вигляді:

грошових виплат;

натуральної допомоги;

соціальних послуг.

Стаття 247.  Медична допомога при вагітності, пологах

1.  При вагітності, пологах і їх наслідках соціальні послуги надаються, зокрема, у вигляді медичної допомоги, що має за мету збереження, відновлення і поліпшення здоров’я жінок, а також їхньої працездатності і здатності самостійно задовольняти особисті потреби.

2. До медичної допомоги входять як мінімум: a) лікарська допомога або допомога дипломованих акушерок, що надається до, під час і після пологів; б) госпіталізація у разі потреби.

3. Заклади  охорони  здоров’я забезпечують кожній жінці кваліфікований  медичний  нагляд за перебігом  вагітності, стаціонарну медичну    допомогу     при пологах  і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

4. При неможливості госпіталізації або відсутності  показань  до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший  член  сім’ї, який доглядає дитину,  може  звільнятися  від  роботи  з  виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку.

               5. При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести  років, а також тяжкохворих  дітей  старшого  віку,  які  потребують  за висновком лікарів материнського  догляду,  матері або іншим членам сім’ї надається можливість перебувати з дитиною в  лікувальному  закладі із забезпеченням  безплатного  харчування і умов для проживання та виплатою  допомоги  по  соціальному  страхуванню  у  встановленому порядку

6. Установи чи урядові відомства, що відають наданням медичної допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами, заохочують засобами, які можуть вважатися доцільними, жінок, користуватися послугами служб охорони здоров’я, котрі надаються державними органами влади або визнаними ними органами.

Глава 17.2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ СІМ’Ї В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

 Стаття 248. Особи, які мають право на соціальний захист в системі соціального страхування

               1. Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги  за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. 

               2. Це право  виникає  з  настанням  обставин  соціального ризику в період роботи (включаючи і час випробування  та  день  звільнення),  якщо інше не передбачено законодавством.

Стаття 249.  Органи, що здійснюють соціальних захист

               Соціальний захист здійснюють в межах своїх завдань і повноважень: Міністерство праці та соціальної політики і його територіальні органи, Фонди соціального страхування, державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, роботодавці, недержавні організації.

               Стаття  250  Види матеріального забезпечення  за загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням у зв’язку з вагітністю та пологами,    народженням  та догляду за хворим дитиною та іншим членом сім’ї :

    

За загальнообов’язковим державним соціальним  страхуванням  у зв’язку з вагітністю та пологами,    народженням  та догляду за хворим дитиною та іншим членом сім’ї такі   види матеріального забезпечення :

1) допомога по вагітності та пологах ;

2) допомога  при  народженні  дитини;

3) допомога  по  догляду  за  дитиною   до   досягнення   нею трирічного віку ;

4)  допомога по догляду за хворою дитиною;

5) допомога по догляду за хворим членом сім’ї;

Стаття 251  Виплата допомоги по  вагітності та пологах

               1.  Допомога по вагітності та пологах надається  застрахованій особі  у  формі  матеріального забезпечення,  яке компенсує втрату заробітної  плати  (доходу)  за  період  відпустки  у  зв’язку   з вагітністю та пологами.

               2. У разі надання застрахованій особі відпустки у  зв’язку  з вагітністю  та  пологами у період її тимчасової непрацездатності листок    непрацездатності    по    тимчасовій    непрацездатності закривається  і  з  дня  настання  цієї  відпустки видається інший листок непрацездатності.  Кожен із зазначених листків  оплачується за відповідними нормами цього Кодексу.

3. У разі  надання  застрахованій  особі  відпустки  у зв’язку з вагітністю та пологами у період  простою  підприємства,  установи, організації  не з вини застрахованої особи,  щорічної (основної чи додаткової) відпустки,  відпустки без збереження заробітної плати, додаткової  відпустки  у  зв’язку  з навчанням,  творчої відпустки допомога по вагітності та пологах надається з дня виникнення права на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами.

4. За період  відпустки  у зв’язку з вагітністю та пологами,  що збігається з відпусткою для догляду за дитиною до  досягнення  нею трирічного  віку,  допомога  по вагітності та пологах виплачується  незалежно від допомоги по догляду за  дитиною  до  досягнення  нею трирічного віку.

Стаття 252. Строки виплат допомоги

               1.  Допомога по   вагітності   та   пологах  застрахованій  особі виплачується за весь період відпустки у зв’язку  з  вагітністю  та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або  народження  двох  чи  більше дітей – 70) календарних днів після пологів.  Жінкам, віднесеним до  1-4  категорій  осіб,  які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи,  допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 – до  пологів  та  90  - після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій  особі  в  повному  обсязі  незалежно  від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

               2. Допомога    по    вагітності   та   пологах   виплачується застрахованій особі,  яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня  її  народження,  зазначеного  у свідоцтві про народження,  за  період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних  днів  (70 календарних  днів  у  разі  одночасного  усиновлення двох і більше дітей,  90  календарних  днів  -  для  жінок,  віднесених  до  1-4 категорій   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи).

 Стаття 253. Розмір допомоги по вагітності та пологах

1. Допомога по  вагітності  та  пологах  надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до цього Кодексу, і не залежить від страхового стажу.

Стаття 254. Право на допомогу при народженні дитини

1. Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

               2. Застрахованій особі, яка усиновила дитину або взяла її під опіку, допомога при народженні дитини надається, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.

               3. У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

4. У  разі  народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не надається.

Стаття 255. Розмір допомоги при народженні дитини

               Допомога при народженні дитини надається застрахованій  особі (одному  з батьків дитини,  усиновителю чи опікуну) у розмірі,  що встановлюється  правлінням  Фонду, але не менше подвійного розміру встановленого  законом  прожиткового  мінімуму  на  одну  особу  в розрахунку на місяць.

Стаття 256. Право на допомогу по догляду за дитиною до  досягнення нею трирічного віку

1. Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення  нею трирічного  віку  має  застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель,  баба,  дід,  інший родич або опікун),  яка  фактично здійснює догляд за дитиною.

2. Зазначена  допомога надається застрахованим особам у формі матеріального  забезпечення,   яке   частково   компенсує   втрату заробітної  плати  (доходу)  у  період  відпустки  для  догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Стаття 257. Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

              

Допомога по  догляду  за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у  розмірі,  що  встановлюється правлінням  Фонду,  але  не  менше  розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

               Стаття 258. Строки надання допомоги по догляду за дитиною до                 досягнення нею трирічного віку

              

               1. Допомога   по   догляду   за  дитиною  до  досягнення  нею трирічного  віку  надається  застрахованій  особі,  яка фактично здійснює догляд за дитиною, щомісяця з дня надання відпустки для догляду за дитиною по день її закінчення,  але не більш як по день досягнення дитиною трирічного віку включно.

2. Усиновителям та опікунам допомога по догляду за дитиною до досягнення  нею  трирічного віку надається не раніше дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.

Стаття 259.  Надання допомоги по догляду членом сім’ї, в т. ч. за хворою дитиною

Допомога по  догляду  за хворою  дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів.

Допомога  по догляду за хворою дитиною віком  до  14  років,  якщо  вона  потребує  стаціонарного лікування,  виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Застрахованим особам,  які працюють на сезонних і  тимчасових роботах,  у  разі здійснення догляду за хворою дитиною віком до 14 років допомога  по  тимчасовій  непрацездатності  призначається  і виплачується  в  порядку та розмірах,  передбачених цим Кодексом.

    Допомога   по  догляду  за хворим  членом  сім’ї  (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня,  але не  більш як  за  3 календарні дні,  а у виняткових випадках,  з урахуванням тяжкості хвороби члена сім’ї та побутових обставин,  - не більш як за 7 календарних днів.

      Допомога  в   разі захворювання матері або іншої особи,  яка фактично здійснює догляд за  дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років,  надається застрахованій  особі,  яка  здійснює  догляд  за дитиною,  з  першого  дня за весь період захворювання в порядку та розмірах, встановлених цим Законом.

      Допомога по  догляду  за хворою  дитиною  віком  до  14 років,  по догляду за хворим членом сім’ї та в разі захворювання матері або іншої особи,  яка фактично здійснює   догляд   за   дитиною   віком   до   трьох   років  або дитиною-інвалідом  віком  до  16   років,   не   надається,   якщо застрахована  особа  перебувала  у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці,  додатковій відпустці у зв’язку з навчанням або творчій відпустці.

Допомога  застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років,  надається за  весь період    санаторно-курортного    лікування   дитини-інваліда   (з урахуванням часу  на  проїзд  до  санаторно-курортного  закладу  і назад)   за   наявності   медичного   висновку   про  необхідність стороннього догляду за нею.

               Стаття 260.  Місце здійснення виплат

               1. Матеріальне   забезпечення   та   соціальні   послуги   застрахованим   особам, які працюють на умовах трудового договору, проходять службу, призначаються та надаються за основним місцем  роботи (служби) за  рахунок  сплачених  застрахованими особами страхових внесків.

               2. У разі  ліквідації  (реорганізації)  підприємства,  установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками,  які  настали    до    їх   ліквідації   (реорганізації),   виплачується застрахованим особам їх правонаступником,  а  в  разі  відсутності правонаступника  - виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації ліквідованого підприємства,  установи,  організації  як страхувальника.

               3. Іншим застрахованим  особам  призначення та виплата матеріального забезпечення,    а    також    надання    соціальних   послуг   за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з  вагітністю та пологами   здійснюються  виконавчою   дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації їх як страхувальників.

Стаття 261. Порядок призначення виплат

               1. Рішення  про  призначення  матеріального  забезпечення  та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим)  із соціального    страхування,   що   створюється   (обирається)   на підприємстві,  в установі,  організації,  до складу  якої  входять представники адміністрації підприємства,  установи, організації та застрахованих   осіб  (виборних  органів  первинної  профспілкової організації  (профспілкового  представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб

               2. Комісія (уповноважений)  із  соціального страхування здійснює контроль  за  правильним  нарахуванням   і   своєчасною   виплатою матеріального  забезпечення,  приймає  рішення  про відмову в його призначенні, про припинення  виплати  матеріального  забезпечення (повністю або частково),  розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів,  які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

               3. Комісія (уповноважений)  із  соціального  страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію  (уповноваженого) із  загальнообов’язкового  державного  соціального страхування  у зв’язку  з  тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими   народженням   та   похованням,   яке  затверджується правлінням Фонду.

   

               Стаття 262. Документи, необхідні для призначення матеріального                 забезпечення за соціальним страхуванням у зв’язку з вагітністю, пологами та народженням дитини

1. Для призначення матеріального забезпечення за соціальним страхуванням у зв’язку з вагітністю, пологами працююча застрахована особа повинна подати роботодавцеві виданий  у встановленому порядку листок  непрацездатності. Інші застраховані особи подають листок непрацездатності у відділення Фонду за місцем проживання. 

2. При народженні дитини виплата допомоги призначається застрахованій особі  за умови подання нею заяви  про  виплату допомоги та свідоцтва про народження дитини, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

               3.  Для  призначення допомоги по догляду за дитиною до  досягнення  нею  трирічного  віку  видається наказ   (розпорядження) роботодавця про надання працюючій застрахованій особі, яка фактично здійснює догляд за  дитиною,  відпустки  для  догляду  за  дитиною,  а  для інших  застрахованих осіб  - розпорядження  виконавчої  дирекції  відділення Фонду за місцем їх реєстрації як страхувальників.

               4. Усиновителями  та  опікунами до зазначених вище документів для призначення допомоги по вагітності та пологах,  при народженні дитини,   допомоги   по  догляду  за  дитиною  до  досягнення  нею трирічного віку додається копія рішення суду  про  усиновлення  чи рішення відповідних органів про встановлення опіки.

5. Застрахованій особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною (батькові  дитини,  бабі,  дідові,  іншому  родичу),  допомога  по догляду  за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за її заявою та довідкою з місця роботи матері дитини  про те,  що  вона  вийшла  на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною та виплату їй допомоги по догляду  за  дитиною припинено (із зазначенням дати).

Стаття 263.  Строки виплати допомоги

               1. Допомога по вагітності та пологах виплачується:

працюючим застрахованим особам - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати;

іншим застрахованим особам - протягом десяти днів  після  призначення допомоги.

               2. Допомога   по   догляду   за  дитиною  до  досягнення  нею трирічного віку виплачується:     

працюючим застрахованим особам  -  у  строк,  установлений  для виплати заробітної плати;

іншим застрахованим особам - у дні, встановлені Фондом.

               3. Допомога  при  народженні  дитини призначаються і виплачуються не пізніше дня,  наступного  за  днем звернення.

               Стаття 264. Порядок розрахунку середньої заробітної плати    (доходу) для обчислення допомоги по тимчасовій  непрацездатності, по вагітності та пологах

              

1. При обчисленні середньої  заробітної  плати  (доходу)  для забезпечення   допомогою   по   тимчасовій   непрацездатності,  по вагітності та  пологах  враховуються  всі  види  заробітної  плати (доходу)   в   межах  граничної  суми  місячної  заробітної  плати (доходу), на яку    нараховуються    страхові    внески    на загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  у зв’язку з тимчасовою  втратою  працездатності  та   витратами,   зумовленими народженням та похованням.

2. Порядок  обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності,  по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

               3. Допомога    по   тимчасовій   непрацездатності   надається застрахованій  особі  у  формі  матеріального  забезпечення,   яке повністю  або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:  необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім’ї; догляду  за   дитиною віком   до   трьох   років   або дитиною-інвалідом віком до 16 років  у  разі  хвороби  матері  або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною.    

ИСТОЧНИК