Як сьогодні живеться людям, які 27 років тому залишили у чорнобильському краї свою домівку.
Прокляті прогресом
Про чорнобильську зону нагадують поіржавілі конструкції й дроти,
пам’ятники радянським солдатам, які Ліна Костенко назвала «кам’яними
вартовими мертвих сіл», похилені хрести й хати… Та йрідкісні дорожні
знаки, що вказують маршрут на
Чорнобиль, уже давно перетворилися зі
звичних інформаційних таблиць на сигнал попередження про ту зону, якою
пронісся мирний атом.
Біль цієї планетарної трагедії озиватиметься в серцях і душах не одне
покоління, однак найпекучіші рани залишилися в тих, хто змушений був
покинути рідні домівки. Тоді їм говорили, що за місяць-другий кожен
повернеться до рідного порогу. Уже минуло 27років, а до рідної хати
родини приїздять щороку лише в поминальні дні.
Встановлений кілька років тому пам’ятник постійно нагадуватиме мешканцям про трагедію 86-го
Нові села стали для багатьох чорнобильців новою батьківщиною. Одне з
них – Новий Корогод. Збудоване будівельниками харківського тресту № 86
комбінату Харківпромбуд на місці колишнього колгоспного саду біля села
Жовтневе за 90 днів, воно творить свою історію із чистого аркуша. У
серпні 1986 року символічний ключ від села було передано новоселам. У
244 нові будинки вселилося 711 осіб. Того ж року тут народилася перша
корінна мешканка Юлія Бойко. Із початку нинішнього розбагатіли на
чотирьох немовлят…
Як пече щось і здавлює вгрудях від однієї згадки про колишнє село,
сільський голова Олена Михальова знає не з розповідей переселенців. Їй
було 14, коли разом із односельцями похапцем складали нажите роками.
Сьогодні тут мешкають ліквідатори, евакуйовані та інваліди Чорнобиля. А
скільки вже відійшло за межу життя?!
Як проект село рятує
Соціальні проблеми в багатьох селах майже одинакові, ніби під копірку
перенесені за одним макетом. Стара котельня, довгі мережі, що не
ремонтувалися понад 25 років, з’їдають левову частину грошей. Та біда не
ходить одна.
У Новому Корогоді портфель проблем розлазиться по швах: тут їх за
попередні роки назбиралося стільки, що вистачить на кілька здоровенних
валіз. Тамтешні мешканці тривалий час заздрили сусідам, де й дороги
ремонтуються, і водогін поступово латається. А це село позитивні зміни
тривалий час обходили стороною. І не тому, що дороги сюди не знали, а
тому, що не було справжнього лідера в селі, довкола якого б гуртувалася
громада.
Усе розпочало змінюватися на очах, коли громада обрала лідером Ольгу
Михальову. Про те, що односельці не помилилися, красномовно свідчить той
факт, що Ольга Михайлівна вже втретє поспіль на виборах отримує
переважну більшість голосів. За понад одинадцять років головування про
кожну проблему й здобутки розповідає без шпаргалок: живе турботами тих,
хто довірив вирішувати питання, які не завжди чоловік «потягне».
На канікули в тихе село люблять приїжджати діти
– Сьогодні окремі питання «розрулюємо» спільно з керівниками
сільгосппідприємства «Новий Корогод – Агро», – розповідає про будні села
Ольга Михайлівна. – Ще два роки тому їх доводилося «розгрібати»
самотужки: їхала в район, аби допомогли шкільні проблеми «закрити» чи
оживити роботу дитсадка.
Селяни не вперше співпрацюють із проектом «Місцевий розвиток,
орієнтований на громаду», який є спільною ініціативою Європейського
Союзу та ПРООН в Україні. Він став своєрідною рятівною паличкою для
532-х мешканців села.
На думку Парасковії Кирпель, виховательки дитячого садка, односельці
сміливіше дискутують про завтрашній день села й намагаються брати участь
у його розбудові.
– Не можна сказати, що громада села стала дуже активною, достатньо й
пасивних людей. Скажімо, нещодавно ми обговорювали проект щодо створення
спортивно-ігрового майданчика. Тішить, що дехто вже готовий долучитися
до його реалізації: шість осіб виявили бажання допомогти з піском, дехто
надасть необхідні інструменти та дошки. Майданчик планують збудувати за
рік.
Поряд повибиваними вікнами й дверима «просить» про допомогу
торговельний комплекс, де діяла їдальня й навіть готель. Тепер про
приватизований об’єкт, здається, забули навіть господарі: будівля
годиться хіба що для зйомок фільму жахів.
Проїдемо Садовою, пройдемо Заводською
Через дорогу від сільської ради – місцева школа, яка може прийняти
понад 190 дітей, проте у вересні за парти сяде втроє менше школярів.
Водночас за знаннями сюди йдуть діти із сусіднього Жовтневого та
Озірщини: там ні школи, ні садка немає. П’ять років тому в школі
створили групу для дошкільнят, проте нині існує черга, аби відвідувати
дитсадок. Школа тривалий час жила з енергетичними проблемами:
10-градусна температура в класах узимку зі встановленням нової котельні
змінилася на довгоочікуване тепло. Примітно, що перша енергозберігаюча
котельня запрацювала саме в цій школі завдяки проекту ПРООН в Україні.
Керівники
району Георгій Єрко (праворуч) та Ігор Кунець разом із сільським
головою Ольгою Михальовою перевіряють готовність школи до нового
навчального року
Шкільний двір сумує за дітлахами, які роз’їхалися на канікули: східці
миготять новою фарбою, блищать вимиті шибки в класах, крізь які видно
пофарбовану підлогу й дошки. Не відчувається кадрового дефіциту: молоді
педагоги приїжджають із сусідньої Дружні й навіть райцентру.
– Клуб збудувати тоді не встигли,– журиться лідер села.– Тому
святкуємо громадоюабо в школі, або центрі села біля пам’ятного знака
Чорнобильській трагедії.
Будинки-близнюки цієї пори ховаються від палючого сонця в кронах
фруктових дерев: обсипаються рясні абрикоси, до землі хиляться гілки з
грушами-лимонками, а достиглі яблука голосно гупають об землю й додають
до чорнобривців і флокс аромату теплого літа.
Обідньої пори на вулицях тиша: її ледь розбудили 15 корів, що
поверталися з випасу. Раніше, пригадує Ольга Михайлівна, їх було майже
дві сотні. Тепер молоко ніхто на приїжджає скуповувати: місцеві мешканці
стоять у черзі за продукцією.
Будинки, що зводилися на одну сім’ю, в багатьох родинах
перетворювалися на рукавичку-гуртожиток, де під одним дахом мешкало
щонайменше три покоління. Хвороби й роки «вирішили» житлове питання
по-своєму назавжди: тут нічим не зарадиш.
Косметичні ремонти центрального водогону – застаріле й наболіле
питання. Потрібне комплексне вирішення: із майже п’яти кілометрів
«зношених» залізних труб останнім часом удалося замінити лише кілометр
мережі, інші ділянки на ладан дихають. Нова свердловина, що обслуговує
соціальну сферу, частково зменшила гостроту питання, проте остаточно
його не вирішила.
Не кожне село може похвалитися чистими вулицями: тут запровадили
централізоване вивезення сміття й про стихійні смітники відтоді забули.
Послуга коштує 54 гривні за квартал, а відходи з господарства забирають
двічі на місяць. Уже 80 відсотків мешканців користуються необхідною
послугою.
Із надією повернутися додому
Весна й осінь у районі розпочинаються із цього села: тут першими
загуркотіли трактори, а на початку серпня вже пішли в «бій» лопати й
граблі – місцеві рано саджають картоплю, аби мати врожай. Таку політику
на весняних городах диктує земля, точніше, суцільний пісок, крізь який
всотується волога за лічені дні. От і виходить, хто не встиг і прогавив –
залишиться ні з чим. Водночас вигорають пізні насадження на пекучому
сонці. Прилаштувалися за багатороків до такого графіку мешканці,
замінили на ранні сорти картоплі.
– То раніше доводилося колгоспного трактора чекати, коли в
господарстві все впорають, а тепер приватна техніка «бігає» селом,–
кажуть пенсіонери. – Торік за 20 гривень сотку орали, а в нинішньому
менше як за 25 не було, – підраховують уголос власники городів. – Усе
дорожчає, то хто за спасибі тобі лад землі дасть…
Нерозривний зв’язок поколінь: найстаріща мешканка села Параска Кирпель із правнучкою Марійкою
Не родить така земля без добрив, а причіп органіки коштує нині 900
гривень. От і не складно підрахувати, в яку суму обходиться кілограм
картоплі. Та від цього охочих обробляти городи не меншає: своя продукція
– екологічно чиста. Сьогодні всі живуть городніми проблемами– зібрати
вирощене приїжджають діти й онуки, от тоді в сільмагах охоче
розкуповують цукерки й морозиво, лимонади й ковбаси.
Два роки тому загули трактори й на орендованих землях, які впродовж
десяти років очікували на господарів. Люди в Корогоді працьовиті: за
радянських часів тодішній колгосп «Полісся» був серед мільйонерів. На
новому місці темпів не збавляли, та розпаювання «підірвало здоров’я»
виробнику сільгосппродукції – зменшувалися врожаї, міліла колгоспна
каса.
Намагалися вдихнути життя в поля й керівники «Руни». Утім, лише два
роки тому поля ожили після появи на цих теренах сільгосппідприємства
«Новий Корогод–Агро». Знайшлася робота тим, хто не поїхав на заробітки
до міста, селяни нарешті отримають орендну плату за землю: нині на
дверях сільради висить свіже оголошення. Відтепер власники паїв повинні
визначитися: грошима чи продукцією отримають за користування паями.
У завідуючої сільською бібіліотекою Тетяни Пунди найкраща садиба
Питання, що не вирішуються в селі тривалий час, на другий план не
відсувають, хоча й знайти готові відповіді на всі проблеми одночасно
непросто. Життя не стоїть на місці. Новий день приносить щоразу нові
болі й нові сподівання. Щоденний біль одразу множиться на одвічний, що
бере витоки з 86-го. Ще не скоро загояться рани, ще не скоро перестане
щеміти серце, яке й сьогодн іживе спогадами про ту весну. Погані дороги,
в багатьох похилені паркани біля будинків – сигнал приїжджим про те, що
переселенці живуть і сьогодні з надією повернутися додому.
Тим часом
В Україні успішно впроваджується Проект «Місцевий розвиток,
орієнтований на громаду», який є спільною ініціативою Європейського
Союзу та ПРООН в Україні. У 2008 – 2011 рр. тривала перша фаза Проекту.
Нині впроваджується друга, що продовжиться до 2015 року. За його
допомогою громада Нового Корогода вирішила низку соціальних питань.
Ефективність підходу місцевого розвитку, орієнтованого на громаду, було
продемонстровано в 25 областях України, 200 районах, 832 місцевих радах
та 835 організаціях громад. Проект зробив внесок в поліпшення якості
освіти, енергозбереження, охорону здоров’я та захист довкілля.
Історія
Село було засноване в середині XVII ст. За даними Л. Похилевича, 1650
року поблизу села стояли війська князя Радзивілла, вислані до Чорнобиля
для заспокоєння селян. За трикілометри від села була рівнина зі штучним
підвищенням – там, на думку Л. Похилевича, міг бути військовий табір
поляків. 1779 року було зведено дерев’яну церкву Преображення
Господнього. 1864 року в селі мешкало 1013 осіб, а напередодні
чорнобильської аварії –1395.
Комментариев нет:
Отправить комментарий