Генеральному прокуророві України
Пшонці В.П.
Прем'єр міністрові Кабінету міністрів
України
Азарову М.Я.
Пшонці В.П.
Прем'єр міністрові Кабінету міністрів
України
Азарову М.Я.
ДЕПУТАТСЬКЕ ЗВЕРНЕННЯ
(у порядку ст.ст. 15, 16 Закону України "Про статус народного депутата України)
Шановні Вікторе Павловичу та Миколо Яновичу!
На пленарному засіданні сесії Верховної Ради України 05.07.13,
відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата
України", оголошено депутатський запит щодо бездіяльності органів
прокуратури в частині неналежного реагування на акти Кабінету Міністрів
України, якими звужуються обсяг гарантованих Законами України та
Конституцією України прав та свобод громадян.
Отримані Верховною
Радою України відповіді з Генеральної прокуратури України та Кабінету
Міністрів України ідентичні та такі, що не відповідають вимогам
Конституції та Законів України.
Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону
України "Про статус народного депутата України", народний депутат має
право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит та ініціювати її
обговорення у Верховній Раді України.
Надаючи оцінку отриманим відповідям, вважаю за необхідне звернути увагу на порушення наступних вимог Конституції України.
Так, стаття 8 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція
України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові
акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми
Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на
підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 21
Основного Закону, усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22 встановлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Під
час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод, які існують.
Стаття
56 закріплює право кожного громадянина на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної
шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 60 Конституції України, ніхто не зобов'язаний виконувати очевидно злочинні розпорядження чи накази.
За
віддання й виконання очевидно злочинного розпорядження чи наказу настає
юридична відповідальність. (На мою думку, злочинним є саме використання
нинішнім урядом України раніше ухвалених очевидно злочинних постанов,
які обмежують права громадян на отримання встановлених Державою
соціальних гарантій).
Згідно зі ст. 64, конституційні права і
свободи людини і громадянина не може бути обмежено, крім випадків,
передбачених Конституцією України.
Обов'язок кожного – неухильно
додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на
права і свободи, честь і гідність інших людей – встановлений статтею 68
Конституції України.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Всі
перелічені права, обов'язки, соціальні гарантії та порядок їхнього
надання вже неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду
України, який надав вичерпну правову оцінку діям уряду щодо обмеження
обсягу гарантованих Законами України та Конституцією України прав,
свобод громадян та їхніх соціальних гарантій встановлених Законами
України.
Зазначене у відповіді на депутатський запит Рішення
Конституційного Суду України стосувалося лише положень Державного
бюджету України на 2011 рік та в ньому не досліджувалися всі Закони
України, перелічені в запиті народного депутата України. Ба більше,
вказане Рішення КСУ не скасовує всіх попередніх Рішень цього Суду.
Предметом
розгляду Конституційного Суду України 2011 року були лише Закони "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний захист дітей війни", "Про
пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких
інших осіб". Щодо соціальних гарантій встановлених іншими Законами
України, КСУ 26.12.2011 рішення не ухвалював.
Водночас поза увагою
Генеральної прокуратури залишилися 9 (дев'ять) інших рішень
Конституційного Суду України, на які я посилався в запиті та попередніх
зверненнях народного депутата.
У рішеннях Конституційного Суду
України, які я перелічив, а саме: Рішенні від 20 березня 2002 року №
5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; Рішенні від 17
березня 2004 року № 7-рп/2004 у справі про соціальний захист
військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; Рішенні від 1
грудня 2004 року № 20-рп/2004 у справі про зупинення дії або обмеження
пільг, компенсацій і гарантій; Рішенні від 11 жовтня 2005 року №
8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового
утримання; Рішенні від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 у справі про
гарантії незалежності суддів; Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у
справі про соціальні гарантії громадян; Рішенні від 22 травня 2008 року
№ 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний
бюджет України;
Рішенні від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009 у справі про
допомогу по безробіттю звільненим за угодою сторін; Рішенні від 8
вересня 2009 року № 19-рп/2009 у справі про намагання КМУ встановити
розмір пенсій – неодноразово наголошено на тому, що, відповідно до вимог
Конституції України, Закон про Держбюджет не може скасовувати чи
змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій,
передбачених іншими Законами України.
Зокрема, Суд зазначив, що
однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є
недопущення їхнього скасування (частина друга статті 22 Конституції
України) чи звуження їх змісту та обсягу під час ухвалення нових законів
або внесення змін до чинних законів (частина третя статті 22
Конституції України).
Також Конституційний Суд неодноразово
постановляв, що Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом
держави, дія якого обмежена в часі з січня по грудень фінансового року.
Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати
відносини в інших царинах суспільного життя. Конституція України не
надає Закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших Законів.
Незважаючи
на вказане, нині за потурання органів прокуратури склалася ситуація, що
категоріям громадян, яким спеціальними Законами передбачено надання
пільг, надання таких соціальних гарантій обмежено у позазаконний спосіб
шляхом посилання на підзаконний акт, а саме Постанову Кабінету Міністрів
України (за підписом П.Лазаренка) №879 від 01.08.1996 та листи про
роз'яснення застосування цієї постанови.
Звертаю Вашу увагу, що за
аналогічних підстав від невиконання вимог ст. 49 Закону України "Про
прокуратуру" разом з іншими громадянами України страждають тисячі
пенсіонерів органів прокуратури, навіть за тих умов, що у названому
Законі чітко вказано про неконституційність норми про обмеження надання
пільг на підставі рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від
22.05.2008.
Прикінцевими положеннями Державного бюджету України на
2013 рік встановлено, що надання передбачених низкою перелічених
законів пільг застосовуються у порядку та розмірах, встановлених
Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів
Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013
рік. Тобто Кабінет Міністрів повинен з урахуванням фінансових ресурсів
Державного бюджету саме на 2013 рік, а не який інший, встановити порядок
надання пільг громадянам України.
Таким чином, посилання Кабінету
Міністрів України на Постанову КМУ за 1996 рік, в частині ненадання
пільг в повному обсязі є недоречним, оскільки фінансові ресурси
Державного бюджету України на 1996 рік і на 2013 рік зовсім різні й
формуються, як встановлено Конституційним Судом України, на кожний рік
окремо.
Вважаю за необхідне нагадати, що, відповідно до вимог ст.
3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.
Права і свободи людини та їхні гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед
людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі ст. 46 Основного
Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Незаконність
та неправомірність дій уряду України підтверджена чисельними рішеннями
Європейського Суду з прав людини, які, відповідно до Конституції
України, є джерелом права в нашій країні. Ці рішення звертають увагу
Держави на незаконні дії її посадових осіб, які в позазаконний спосіб
обмежують соціальні гарантії громадян встановлені відповідними Законами.
Крім
того, що розгляд та задоволення Європейським судом таких справ наносить
удар по іміджу нашої країни – України, така ситуація ще й призводить до
значних фінансових витрат з Державного бюджету України, направлених на
виплату справедливої компенсації та виконання судового рішення в цілому.
З
огляду на викладене, керуючись ч. 5 ст. 17 Закону України "Про статус
народного депутата України", яка передбачає право народного депутата
звертатися до відповідних органів державної влади з вимогою про негайне
припинення порушень законності, -
ПРОШУ:
Розглянувши оцінку відповіді на депутатський запит, надати ґрунтовну відповідь з урахуванням всіх доводів на наступні запитання:
-
чи вважає Генеральна прокуратура України і Кабінет Міністрів України
правомірною та такою, що відповідає вимогам Конституції України,
ситуацію, коли Законами України громадянам певних категорій передбачені
соціальні гарантії, а чинний уряд з посиланням на Постанову Кабінету
Міністрів України (за підписом П.Лазаренка) №879 від 01.08.1996 обмежує
надання цих соціальних гарантій;
- чи є фінансовий стан України 2013 року ідентичний фінансовому стану цієї країни 1996 року;
- за Вашої позиції і думки, що для іміджу нашої Держави більші
фінансово обґрунтовано: виконання Законів України чи виконання рішень
Європейського суду України про виконання наших Законів;
Крім того,
в котре прошу невідкладно організувати всебічну повну та об'єктивну
перевірку фактів викладених у цьому та попередніх запитах та зверненнях
народного депутата України з метою негайного припинення порушення
законодавства України, яке передбачає надання пільг та соціальних
гарантій громадянам України, в частині оплати житлово-комунальних
послуг, енергопостачання, водопостачання та газопостачання.
За
результатами перевірки вжити відповідних заходів прокурорського
реагування щодо скасування незаконних нормативних актів та задля
притягнення винних у порушенні Законів України осіб до передбаченої
законодавством відповідальності. Про результати розгляду моїх запиту та
звернень, прошу надати відповідь на всі викладені доводи за Вашим
особистим підписом у встановлений законодавством строк.
З повагою
Народний депутат України О.І. Осуховський
Народний депутат України О.І. Осуховський
Комментариев нет:
Отправить комментарий